Статистика проти реальності: що не так із обліком дезертирів у ЗСУ
У продовження попереднього допису з аналізом статистики щодо зареєстрованих кримінальних проваджень за фактами дезертирства, особливу увагу хочу звернути на те, що в червні 2025 року кількість таких проваджень зменшилася порівняно з травнем 2025 року на 2,8 тисячі. Це не випадковість, а тенденція, спричинена змінами, внесеними до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX.
Якщо раніше у разі реєстрації кримінального провадження військовослужбовця-дезертира відсторонювали від військової служби й на підставі витягу з ЄРДР виключали зі списків особового складу, то тепер дезертири продовжують числитися на службі, створюючи видимість укомплектованості військових частин особовим складом. Водночас реєстрація кримінальних проваджень за фактом дезертирства або самовільного залишення частини здійснюється на підставі матеріалів службових розслідувань, які командири надсилають у ДБР або спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони разом із повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення. Таким чином, після внесення змін до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» командири частин уже не бачать сенсу проводити службові розслідування та судитися з ДБР, вимагаючи витяг з ЄРДР. Для них тепер достатньо повідомити про факт самовільного залишення підлеглим місця служби у Військову службу правопорядку та старшому командирові.
Через це кількість дезертирів зростатиме, а кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, навпаки, зменшуватиметься. Що, знову ж таки, аж ніяк не сприятиме підтриманню правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях.