Свіжа статистика, яка свідчить про масштаб дезертирства в українській армії.
За перше півріччя 2025 року зареєстровано 107 672 нових кримінальних провадження за ст. ст. 407, 408 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство). Ось дані щодо кількості повідомлень за цими статтями, внесених до ЄРДР, з розбивкою по місяцях:
січень 2025 року – 18 145;
лютий 2025 року – 17 809;
березень 2025 року – 16 349;
квітень 2025 року – 18 331;
травень 2025 року – 19 956;
червень 2025 року – 17 082.
А всього з початку повномасштабного вторгнення станом на 1 липня 2025 року в Україні зареєстровано 230 804 кримінальні провадження за ст. ст. 407, 408 КК України.
Хочу підкреслити, що наведені статистичні дані стосуються лише тих випадків дезертирства, за якими розпочаті кримінальні провадження на підставі матеріалів службових розслідувань, надісланих командирами військових частин до ДБР або спеціалізованих прокуратур у сфері оборони. Реальна ж картина значно гірша, оскільки до жовтня 2024 року ДБР систематично відмовлялося вносити до ЄРДР відомості за фактами самовільного залишення частин або місця служби, й командирам військових частин навіть доводилося оскаржувати в суді бездіяльність слідчих.
При цьому дезертирів ніхто не розшукує, і вони, попри розповіді керівництва ДБР, на службу не повертаються. Так, за перші шість місяців 2025 року про підозру в самовільному залишенні військових частин було повідомлено лише в 3538 випадках (3,3% від кількості кримінальних проваджень, зареєстрованих за цей період). За цей же час на військову службу повернулися тільки 1807 дезертирів (1,7%) – саме стільки клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності було направлено до суду. Ще 1079 (1,0%) кримінальних проваджень були направлені до суду з обвинувальними актами. Матеріали решти 97,3% кримінальних проваджень щодо дезертирів вкриваються пилом – розслідувати таку кількість справ силами ДБР неможливо. А внести зміни до ст. 216 КПК України та визначити підслідність за цими статтями за Національною поліцією главі держави Андрію Борисовичу Єрмаку (нехай святиться ім’я Його!) не дозволяє релігія.
Точно так само Офіс Президента не хоче скасувати так звані «поправки Залужного» й повернути адміністративну відповідальність військовослужбовців за короткотермінове самовільне залишення військової частини або місця служби. Нагадаю, що на вимогу Доктора філософії у галузі пенітенціарного права Залужного наприкінці 2022 року Законом України від 13.12.2022 № 2839-IX було скасовано адміністративну відповідальність за короткотермінову відсутність військовослужбовця в умовах воєнного стану й встановлено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше 5 років. Достатньо було солдату вийти за межі частини, щоб купити сигарет, – і його, за задумом Залужного, суд мав відправляти на 5–10 років на «зону».
Особливу увагу хочу звернути на те, що в червні 2025 року кількість кримінальних проваджень, зареєстрованих за фактами дезертирства, зменшилася в порівнянні з попереднім місяцем на 2,8 тисячі. Це не випадковість, а тенденція, про яку я попереджав. Вона спричинена змінами, внесеними до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX. Якщо раніше у випадку реєстрації кримінального провадження дезертиру призупинялася військова служба й на підставі витягу з ЄРДР дезертир виключався зі списків особового складу, то тепер дезертири рахуються на службі й створюють видимість укомплектованості військових частин особовим складом.
У той же час реєстрація кримінальних проваджень за фактом дезертирства або СЗЧ здійснюється на підставі матеріалів службових розслідувань, які командири надсилають до ДБР або спеціалізованої прокуратури з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення. Таким чином, після внесення змін у ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» командири частин уже не бачать сенсу проводити службові розслідування та судитися з ДБР, вимагаючи витяг з ЄРДР. Для них тепер достатньо того, що про факт самовільного залишення підлеглим місця служби вони повідомляють до Військової служби правопорядку та старшого командира. Через це кількість дезертирів зростатиме, а кількість зареєстрованих кримінальних проваджень – навпаки, зменшуватиметься. Що, знову ж таки, аж ніяк не сприятиме підтриманню правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях.
Як наслідок – на сьогодні в Збройних Силах України відсутня піхота.
Від слова «взагалі». Піхота або в бігах, або в госпіталях, або на цвинтарі. Щоправда, декому, як, наприклад, автору цих рядків, пощастило дожити до звільнення з військової служби у зв’язку з досягненням граничного віку, але це, скоріше, виняток.
Причина воєнної катастрофи, яка насувається на Україну через відсутність армії на лінії боєзіткнення, очевидна: демонстративне ухилення від мобілізації придворних баснописців на кшталт Стерненка, Лещенка чи Бігуса; масовий «шабунінг» – коли десятки тисяч шабуніних, вакарчуків, кіпіані та інших жаданів фіктивно рахуються на військовій службі, але службових обов’язків не виконують; і відсутність правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях, спричинена ліквідацією у 2019 році військової прокуратури. Наочним прикладом відсутності в армії правопорядку є так звана «бусифікація» та інші кричущі порушення законності з боку військовослужбовців ТЦК та СП.
Нормальна армія тримається на двох складових – мотивації служити, з одного боку, та системі примусу, яка карає порушників, – з іншого. Про мотивацію можна забути: на фронті ніхто не збирається помирати заради того, щоби капітан ЗСУ Вакарчук їздив за кордон із концертами, сержант НГУ Жадан виступав на корпоративах чи відкритті XXVII Конгресу Української асоціації футболу, військовозобов’язаний Стерненко купував елітну нерухомість, а військовозобов’язаний Лещенко розважався в ролі діджея в нічних клубах. А система примусу, себто військова юстиція, в Україні ліквідована.
Тому кожен концерт капітана ЗСУ Вакарчука чи сержанта НГУ Жадана, кожен відосик «про боротьбу з корупцією» сержанта ЗСУ Шабуніна чи публічна лекція про історію бандерівського руху молодшого лейтенанта НГУ Кіпіані додають ще кілька сотень дезертирів. Бо воно так не працює: мовляв, ти, капітан Вакарчук, усолоджуй слух аристократів своїми концертами, а ти, солдат Миколо, бери ПКМ і пиздуй у посадку пацанів міняти.
Тож не дивно, що, за моїми підрахунками (https://t.me/volodymyrboyko/6358), реально на лінії боєзіткнення з українського боку перебуває від 30 до 50 тисяч військовослужбовців, переважно операторів БпЛА. Наслідки цього спрогнозувати нескладно.