Цей місяць не відкрив мені очі ні на що. Бо вони були відкриті 8 років.
В моєму житті глобально не помінялось нічого.
Підрозділ перебував на фронті і до 24 лютого. Він перебуває на фронті з 2014 року.
Моя тривожна валізка виглядала як спакований рюкзак з речами, медициною та броньою і лежала в шафі рік.
В грудні 2021 я просто доклала туди документи і речі свого собаки.
І попри практично два роки, відколи я повернулась з війни до цивільного життя - це життя не «зцивілило» мене. І від 24 лютого дуже швидко згадалось звичайне напівдикунське, кочове життя війни.
В моє життя місяць повномасштабної війни приніс втрати друзів, бойових побратимів, які мали б жити, вбивати росіян та наближати перемогу. І це розбиває мене морально практично щодня як в 14/15/16 роках. Мої друзі знаходяться зараз в Маріуполі. І я хочу вити від своєї безпорадності.
В моє життя місяць повномасштабної війни приніс велику кількість болю від того, що гинуть діти, новонароджені та навіть не народжені українці всередині мами.
Я ненавиділа росіян і до 24 лютого 2022 року. Моя лють до них заповнила вже давно всередині всі клітиночки та судинки.
І це було звичайно помітно в моїй повній категоричності до всього пов’язаного з країною ворогом - росією.
Тому цей місяць не відкрив мені очі ні на що. Бо вони були відкриті 8 років.
З 24 лютого змінилася сама війна.
І тепер що таке авіа нальоти, фосфорні бомби, ракетні удари, сонцепьокі та інша вбивча техніка масового ураження - знає та «відчуває» на собі вся країна в центрі Європи.
Цей місяць повномасштабної війни згуртував нас всіх. Та навчив не боятися бажати смерті рсні. Бо «рсня - не люди» це тепер аксіома для цілого нашого народу.
Місяць війни.
Вісім роки війни.
Ми переможемо.