У центрі мальовничого селища Степне, що розташоване на 25-му кілометрі траси Київ-Харків, знаходиться Полтавський районний музей Рушника, який офіційно розпочав свою діяльність 1 квітня 2009 року. Близько 600 рушників (з різних куточків України), що знайшли своє місце в експозиції, дуже різні: малі й великі, довгі й короткі, широкі й вузенькі, половинчасті, святкові й повсякденні, утиральники й кілкові, вигаптувані, вибиті, вишиті хрестиком, гладдю, стіжком, тамбурком, мережані, полотняні, колінкорові, ситцеві, багаті історією, змістом, фарбами, поєднанням кольорів і візерунків.
Таких музеїв в Україні небагато: музейукраїнськогорушника — тематичниймузей, складова частина Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», Черкаськиймузейукраїнськогорушника. Є такі музеї, де рушникам відведене певне місце в експозиції.
Усього в Україні нараховується близько п'яти тисяч різноманітних музеїв. За роки незалежності кількість музеїв збільшилось більше ніж удвічі.
Музей Рушника в Степному певною мірою особливий із цікавою історією створення. Спочатку народилася ідея, потім знайшлися ентузіасти – десятки; а кількість експонатів – сотні. Засновницею музею була Надія Юхимівна Бокоч. На жаль, вона відійшла в засвітиами, та ми з гордістю продовжуємо започатковану нею справу.
Колекцію рушників Надія Бокач почала збирати з 2001 року. У цей час вона працювала секретарем сільської ради, тому й попросила виділити тут невеличку кімнату, в якій і помістила перші півтора десятка рушників, предмети побуту та старовинну колиску. З 2006 року в музейній кімнаті почалися невеличкі екскурсії з розповідями про історію рідного села та українського рушника. Колекція поповнювалася — в основному, це були особисті роботи Надії Юхимівни, а деякі рушники вона привозила зі своїх поїздок по області.
Унікальність музею полягає в тому, що всі експонати, які знаходяться в експозиції, зібрані жителями селища Степне протягом останнього десятиліття. Нині кількість експонатів налічує близько 500 одиниць.
Тож чому серед такої кількості музеїв (в Україні є навіть музей дельтапланеризму!) потрібно було створювати ще один? Чому саме музей рушника?
Звернімося до історії, пригадаємо значення цього культового предмета давнини, такого популярного та шанованого й понині.
Рушник (синоніми: втиральник, втиральничок, набожник, полотенечко, полотенце, рушничок, утиральник, утиральничок) для українського народу - віддавна священий символ, реліквія, оберіг, уособлення всього чистого, дорогого у нашому житті.
Рушниками благословляли на дорогу, весілля, переїзд, на рушниках труну з померлими опускали в землю.
З рушниками пов’язано багато традицій. Одна з них – дівчина обов’язково має вишити власний рушник, по тому визначали, яка вона господиня.
Чим більше рушників у хаті, тим більше достатку в родині.
Рушник використовували значною мірою і в різних ритуалах, як-то замовляння на урожай тощо. Рушник використовувався для ворожінь, наприклад, на Святки.
Багато різних подій на селі пов’язано з рушниками. А ще по ньому можна визначити, де його було вишито. Адже кожний із них має відмінності, іноді значні у кожному куточку нашої Батьківщини.
У різних місцях України майстрині намагалися додати до вишивки щось своє, крім того кожна область має свої характерні особливості у вишиванні рушника.
У зібранні Надії Юхимівни можна побачити ці «рушникові відмінності» та красу на полотнові – красу української душі. Бо кожна майстриня намагалася вкласти у візерунки, орнамент часточку своєї душі, і їм це вдалося.
Тому ці народні вироби зачаровують і понині, не залишаючи нікого байдужими – ні дітей, ні дорослих.
Цікавість до української самобутньої культури зросла нещодавно і вже приносить свої плоди. Зараз заможні люди готові викласти чималі кошти за оригінальний народний виріб.
Один з експонатів — рушник Дружби народів. Цього рушника Надія Бокоч вишила власноруч і зібрала тут зразки технік вишивки різних куточків України. Ми сподіваємося, що ще багато людей зможуть оцінити гідно цей музей. Тут є на що подивитися. Адже крім приблизно 400 рушників, є також предмети побуту, вишивані картини, старовинний сільський одяг. У колекції присутні експонати, що датуються 19 століттям.
Завітайте обов’язково до музею у вільну годинку і ви не лишитеся розчарованими. Мистецтво надихає і, можливо, тут ви віднайдете часточку й своєї душі.
Ірина Манойло