Здається, на росії нарешті збагнули: війну проти України агресор самостійно не зможе закінчити. Перемогти московитам точно не вдасться.
Днями Дмітрій Мєдвєдєв звернувся до Організації договору про колективну безпеку (далі ОДКБ – прим. ред.) по допомогу. Скаржиться, що треба «вивести Українські війська з території РФ», себто вивести наші ж війська з нашої ж території, окупованої росією.
Залишимо цього алкаша на одинці зі своїми мареннями. Перейдемо до суті питання, а саме до тієї частини, хто, і в якому випадку може "прийти на допомогу".
ОДКБ – колективний військово-політичний блок, постсовєцький аналог Північноатлантичного альянсу (далі НАТО – прим. ред.) "з гівна і палок"; до нього входять: РФ, Республіка Білорусь, Вірменія, Казахстан, Кирґизстан і Таджикистан. РФ воює з Україною напряму, РБ – опосередковано, а хто ж іще?
Вірменія неодноразово була зраджена, і ОДКБ загалом, і РФ зокрема, коли просила допомогу у війні з Азербайджаном. Зрештою, Нікол Пашинян зараз у шпагаті між абсолютними антагоністами – Вашинґтоном і Тегераном, забувши про Москву, яка буквально затягує Єреван у "союзну державу РФ і РБ".
Казахстан, буквально одразу після приходу до влади Касим-Жомарта Токаєва (не без допомоги ОДКБ, до речі), прокинув блок, хутко переорієнтувавшись на Туреччину та, особливо, комуністичний Китай. Окрім того, офіційна Астана дедалі гучніше говорить про вихід з ОДКБ, а нещодавно, Токаєв заявив, що «Організація не братиме участь у війні проти України».
Кирґизстан, як і Казахстан, більше зацікавлений у всебічній співпраці з Китаєм і Туреччиною, а не з РФ, до того ж має власну війну з Таджикистаном, теж членом ОДКБ, з яким йдуть регулярні прикордонні конфлікти за водорозподільчу та транспортну інфраструктуру. Оскільки обидві країни є членами ОДКБ – «хай самі розбираються».
Душанбе, крім вищезгаданих проблем із Бішкеком, має серйозні внутрішні проблеми, а саме в автономній Горно-Бадахшанській області. Також є проблеми і з талібами, котрі взагалі бачать Таджикистан частиною свого "оновленого" Афґаністану.
Саме тому, "вічний" президент Таджикистану Емомалі Рахмон шукає допомоги в Ірану, який не зацікавлений зростанням впливу "Талібану" у себе під боком. Загалом, кирґиз Садир Жапаров і таджик Рахмон показали Владіміру Путіну його місце ще під час саміту Шанхайської організації співробітництва у Самарканді всередині вересня.
Президент Кирґизстану запізнився на двосторонню зустріч із кремлівським гремліном. Натомість Рахмон на всіх спільних світлинах намагався триматися відокремлено, аби не справити враження бодай чимось залежного від Кремля політика.
Залишається агрофюрер Алєксандр Лукашенка, який від опосередкованості міг би перейти у стадію прямого збройного конфлікту з Україною. Міг би, проте не перейде, якою б сволотою не був Лукашенка, сволота не означає дурбецало.
Після такого потужного засудження окупації наших територій всім Цивілізованим Світом, білоруський мінідиктатор розуміє: підтримаю це – хана остаточно, як від Заходу, так і від Кремля. Білорусь остаточно перетвориться на аморфну "нацреспубліку" у складі РФ.
Тому він і не смикнеться, а там, наступного року й ОДКБ почне розпадатися. Пересидить Лука, а тому, хай Мєдвєдєв і далі бухає, нам смішніше.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт