Під час Революції Гідності він регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати українських військових.
Після важкої хвороби на 95 році життя помер Дячун Теодор Григорович — легендарний боєць Української Повстанської Армії, почесний громадянин м. Біла Церква.
Про це у себе на сторінці у ФБ повідомив екснардеп Юрій Сиротюк.
«Пішов у Засвіти воїн, що воював до останнього дня. Хто хоч раз був на Марші УПА мусить пам’ятати друга Теодора», — писав Сиротюк.
Він також навів основні віхи біографії воїна УПА.
Народився Теодор Дячун 20 березня 1927-го у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем «Просвіти» й головою об'єднання селян «Сільський господар». Мама Євдокія — активісткою «Союзу Українок».
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того, як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків Теодора Дячуна — Гнат і Іван.
Пів року проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА.
Перед шістьма командирами і капеланом він прочитав декалог і спеціальну молитву. Отримав псевдо «Голуб», бо часто посилали носити листи. Зразу ж призначили керівником групи із забезпечення повстанців продовольством і зброєю.
З 1945 року офіційно воював у лавах Української повстанської армії. Очолював групу зі здобування набоїв і провіанту.
За два роки почалася операція «Червона мітла», під час якої НКВДисти чистили галицькі села від учасників національно-визвольного руху.
Через це змушений був легалізуватися. Влаштувався на роботу в дорожню службу. Вдень із хлопцями засипали ями на дорогах, а вночі виконували завдання районних провідників.
У 1949 році був арештований на явочній квартирі. За рік засудили до розстрілу. Вирок змінили на 25 років каторги і п'ять років таборів.
Покарання відбував у Омській тюрмі та спецтаборі «Екібастуз-вугіллля» у Казахстані. 1956-го, під час хрущовської відлиги, вирок скоротили вдвічі. Виконував норму на 130 відсотків — день рахували за три.
Після смерті Сталіна звільнений, з 1964 року проживав в Джезказгані — там жила двоюрідна сестра, приїхала до висланого чоловіка. Довгі роки працював на шахті, раз в тиждень приходив відмічатися до відділення міліції. З 1978 року проживав у Білій Церкві на Київщині разом з дружиною Лідією.
Брав участь пан Теодор у подіях Революції Гідності, регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати воїнів батальйону «Київська Русь». Неодноразово брав участь в акціях на захист рідної мови.
З власної невеликої пенсії ветеран постійно жертвував кошти на допомогу Збройним силам України.