Виборці хочуть бачити у керма держава не морального авторитета, а «сильну руку міцного господарника». Бо мріють про месію, «доброго царя».
Соціологи різних служб стверджують, що український електорат нічого не навчив досвід 2019 оку і наслідків того вибору. Тобто українці так само готові сліпо обирати «нове обличчя без історії», яке не має ні програми, ні команди, ні політичного досвіду.
Все це кожен виборець вигадує для чергового «нового обличчя» сам, проєктуючи на претендента свої найкращі очікування від лідера як такого. Так само одноголосно всі твердять, що Володимиру Зеленському не світить другий термін у разу проведення виборів.
І тенденція стало низхідна: за кілька місяців баланс вийде в нуль, а тоді у мінус. Причому це суто про довіру, а не про готовність проголосувати за Зеленського знову, — це принципово різні речі.
Тобто 48,5% довіри прекрасно сполучаються з 15-20% готових проголосувати. (І це ще відносно оптимістична оцінка, оскільки кожен корупційний, мобілізаційний скандал цю готовність додатково зменшує).
Роль «Нової легенди», нового претендента з цілковито вигаданими характеристиками та намірами українці відвели поки генералу Валерію Залужному. І так само його гіпотетичній партії (яку теж заочно й завчасно наділяють певними вигаданими позитивними характеристиками та гідними кандидатами на мандати й посади).
Про те, чи генерал, а нині ще й посол у Британії пан Залужний має потенціал виправдати бодай частково уявлення українців про нього як про міф, сказати не може ніхто (принаймні, з публічних осіб чи фахівців). З банальної причини — ніхто не знає Залужного-політика, бо такої особи все ще не існує.
Насамкінець зауважимо, що деякі західні аналітики стверджують наступне: Залужний гарний воєначальник, вправний командувач і стратег, тож якби він ще на піаніно вмів грати, йому б ціни не було як майбутньому президенту. Але цього він не робить із невідомих нам причин.