Від «формули Штайнмаєра» до саботажу: погляд із середини фронту.
Нагадування про зраду.
Як починалось...
Очільник МЗС України Пристайко 5 жовтня 2019 року на одному з телевізійних ток-шоу прямо заявив, що як професіонал не вірить у те, що вдасться виконати те, чого так прагне Зеленський. Підкреслив: не вірить як професіонал. Дозвольте пояснити, чому так.
Для запуску процесу, який чомусь називають «формулою Штайнмаєра», потрібна:
Перша умова – припинення вогню.
Друга умова – розведення підрозділів ЗСУ та орків на лінії фронту.
По всіх 420 кілометрах. Але якраз цього практично не можна досягти.
Більшість наших «простих людей» просто не розуміють, що це не так просто, як вони це уявляють.
Лінія фронту остаточно «зацементувалася» узимку 2015 року. Після цього 4,5 роки (а на більшості ділянок і всі 5,5) солдати закопувалися в землю. День за днем. Місяць за місяцем.
Тисячі кілометрів окопів і траншей, ходів сполучення; вогневих, запасних, фальшивих, відсічних позицій. Вогневих точок для мінометних розрахунків — основних, запасних, ще раз запасних і ще раз.
Бліндажі, ДЗОТи, ДОТи, капоніри й напівкапоніри. Броньовані вогневі точки. Лінії та пункти зв’язку — дротового й електронного.
Це укриття для боєприпасів і техніки.
Це протитанкові й протипіхотні мінні поля.
Це те, що військовою мовою називається «смуга забезпечення».
Це сотні тисяч кубометрів вийнятого ґрунту, десятки тисяч кубометрів лісу.
Цілі терикони піску та мільйони мішків для нього.
Це мільйони квадратних метрів маскувальних сіток.
Лише одна група знайомих дівчат за ці роки сплела більш ніж дві тисячі сіток середнім розміром 6×8 метрів — якщо є охочі, візьміть калькулятор і порахуйте, скільки це.
І от усе це треба кинути й відійти. Причому відійти десь на 2 кілометри, а десь лише на 500 метрів.
Відійти з обладнаних позицій, на яких можна укритися від вогню мінометів і снайперів.
У чисте поле.
Про це чомусь більшість «простих людей», які на своїх диванах дуже втомилися від війни, не подумала.
Вони вважали, що відведення військ — це проста справа, бо ніколи в чистому полі навіть двох днів не жили — максимум на шашличок виїздили.
Але якщо ви відійшли на 2 км — це не виводить вас із зони обстрілу. 82-мм міномет 2Б14 «Піднос» дістає цілі на відстані майже в 4 кілометри, 120-мм 2Б11 «Сани» — до 7 (керованою міною — до 9). Про ствольні артилерійські системи взагалі нічого казати.
Причому не лише у чисте поле, де треба починати всі фортифікаційні роботи «з нуля», а у чисте поле — взимку. Коли вже морози починаються, а широко розрекламовані житлові модулі, на яких непогано попіарився Зеленський із Мосейчук, так зразками й залишилися. І коли їх почнуть виробляти й за які кошти — не зрозуміло. Та й не годяться вони для передньої лінії.
Це все колосальні ресурси. Це не один, не два й навіть не десять мільярдів гривень. Це все накопичувалося, додавалося, поновлювалося протягом майже шести років. Де взяти такі кошти й ресурси, аби це все відновити за місяць?
Навіть не в грошах справа. Скільки потрібно робочих рук, техніки, матеріалів?
Хтось пробував відкопати хоча б пару метрів траншеї у зріст людини в донбаському мергелі?
Ах, не знаєте, що це таке?
Щасливці.
Ті, хто на диванах втомилися від війни й проголосували за невігласів, які не розуміються на елементарних речах, — вони рити окопи не підуть.
Що в таких умовах робити військовим — здогадайтеся з трьох разів.
Умнички, правильно здогадалися.
Для електорату «слуг» пояснюю:
єдиний вихід для військових — зривати розведення. Бо їм, усім цим «слугам», гарно в теплих затишних кабінетах під шаурму ухвалювати безглузді рішення, а командири відповідають за життя підлеглих і головне — за відбиття атак противника. А противник у будь-який момент може кинути танки на бригади, що стоять у степу, не прикриті мінними полями, не маючи елементарних бліндажів, де можна сховатися від осколків мін.
Аби не сталося можливої катастрофи, усі офіцери — від взводних до комбригів, штабістів і навіть генералів, аж до тих, що сидять у Генштабі, — безумні накази дилетантів постараються зірвати. Бо знають: у разі чого всіх собак повісять на них.
А зірвати дуже просто.
За процедурою, розведення може відбутися лише тоді, коли на цій ділянці фронту режим дотримання вогню триматиметься понад 7 діб. Тобто будь-який постріл, зафіксований групами СЦКК, — і розведення відкладається, починається відлік нових семи днів. Потім — ще і ще.
Фішка в тому, що бойовикам теж не вигідно відходити.
З тієї самої причини.
Хоча їм і легше. Вони в будь-який момент можуть наловити достатньо місцевих, аби змусити окопи рити. Але ж не окопами єдиними — міни, колючий дріт, ліс, бетон, пісок, маскувальні сітки...
Але серед бойовиків мало охочих до ручної праці. І дисципліна кульгає. Простіше пальнути в бік позицій ЗСУ й залишатися далі на обжитих позиціях.
Тому що ми спостерігаємо?
Правильно: сьогодні бойовики пальнули з міномета в бік Золотого — туди, де мають розводитися війська. А вчора стріляли в Торецьку — там, де мають розводитися війська в районі Петрівського.
І не сумнівайтеся: не стрілятимуть бойовики — прилетить уже по них із боку, скажімо так, «третьої сили».
На завершення: побувавши на передовій і дізнавшись від військових, у які колосальні витрати обійдеться відведення підрозділів на нові позиції, Олександр Данилюк подав у відставку з посади секретаря РНБО.
На його місце Зеленський знайшов Данилова — колишнього ветеринара. Невже сподіваються, що цей «кадр» переграє військових?
Скажуть: Зеленському заважають, це саботаж. Ага. Точно так. Але є одна дрібниця: у всі часи й у всіх народів безглузді й самовбивчі для підлеглих накази — підлеглі саботували.
У тому й полягає професіоналізм і мудрість влади — співставляти бажання і можливості; розробляти такі плани й ухвалювати такі рішення, які можна виконати. Тоді й саботажу ніякого не буде.