Медіа-повії: хто насправді стоїть за «Дзеркалом тижня».
Під рубрикою «Медіа-повії».
Олег Єльцов поділився своїми спогадами про флагман чесної та непідкупної української журналістики — видання «Дзеркало тижня» та його очільницю Юлію Володимирівну Мостову. Я б також міг багато чого розповісти і про Юлію Мостову, і про її покійного батька, і про її ще живого чоловіка, і про її славну газету, якою гидували підтиратися навіть дами з Великої кільцевої дороги, і про джерела доходів родини Мостових-Гриценків. Тільки якщо в Олега вийшла стаття, то в мене буде, напевно, ціла детективна повість.
Треба таки знайти час і порадувати читацьку громадськість розповіддю про колектив «ДТ» — про способи заробітку та розцінки. А зараз пропоную прочитати розповідь Олега Єльцова про те, хто й навіщо створював «Дзеркало тижня».
Щоб оцінити ступінь аморальності тих людей, які згуртувалися навколо Мостової, після прочитання цих спогадів рекомендую згадати, на які саме гроші професійний «громадський активіст» Шабунін, якого оспівує редакція «Дзеркала тижня», придбав у 2014 році земельну ділянку в Бориспільському районі. Так ось, ніде не працюючий Шабунін купив землю для зведення будинку шляхом розкрадання гранту, наданого йому за рекомендацією головної редакторки «Дзеркала тижня» американським посольством. Грант Шабунін отримав під реалізацію програми, яка називалася «Повернення народові України коштів, вкрадених Павлом Лазаренком».
ОЛЕГ ЄЛЬЦОВ: НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДІА-МАФІЇ
У стародавні часи, коли дерева ще були високими, автор цих рядків опублікував на сайті «Україна кримінальна» дослідження «З життя Деркачів», у якому навів деякі цікаві схеми зав’язків мафії зі спецслужбістами, політиками й лідерами громадської думки. Публікація не сподобалася багатьом. У ній наводилися схеми й документи спецслужб, які я щасливо знайшов на підвіконні в кулуарах Верховної Ради. Так, ми віримо в журналістську долю!
Окрім всіляких кучм-деркачів, особливе невдоволення моє дослідження викликало у клану Мостових. Одразу після публікації Юлія Мостова, вхожа до всіх дипустанов, передусім до американського посольства, почала бігати по кабінетах дипломатів і розповідати про агента всіх розвідок Єльцова. За її розрахунками, вона у такий спосіб виписувала мені вовчий квиток у професії. Це абсолютно ефективна, розповсюджена практика українських медіа-мафіозі. Але щодо мене це не спрацювало, бо неможливо щось заподіяти людині несистемній, яка до того ж розумніша за босів медіа-мафії.
Після продажу сайту «Україна кримінальна» (належний Олегу Єльцову сайт «Україна кримінальна» він продав наприкінці 2003 року; до речі, саме Єльцов після продажу сайту перетягнув мене з Донецька до Києва, бо планувалося, що нові власники фінансово вкладуться у видання й запрацює повноцінна редакція, але вийшло все по-іншому — В. Бойко) нові власники почали відбивати витрачені кошти й радо знімали мої тексти за грубі гроші. Багато людей були цьому дуже раді, бо я такого не практикував. Скільки виклала «капо де фаміліа» Мостова — важко оцінити. Але впевнено можна сказати: багато.
Зокрема, на «Україні кримінальній» я публікував виписку з мокрою печаткою з бухгалтерії «Нафтогазу» часів Ігоря Бакая. У тій виписці був наведений список видань, які за вказівкою Кучми фінансово підтримував «Нафтогаз». Перший рядок у цьому списку з величезним фінансовим відривом посідало «Дзеркало тижня».
Мафіозо Юлія Володимирівна (прохання не плутати з жінкою з косою) геть не бідна. У славетні кучмівські часи гроші лилися на «ДТ» нестримним водоспадом у вигляді «дотацій» «Нафтогазу», оплати за замовні матеріали, грантів від посольств і західних фондів, а також від інвесторів, про яких ніхто не чув, доки я не розповів.
Сьогодні ви не знайдете цих документів на сторінках «України кримінальної», яка стрімко деградувала зі зміною власника. Але я нагадаю, чиїм коштом створювалася газета «ДТ», яка чимало років вважалася найчеснішою й найпрофесійнішою газетою країни. Тому коли ви вчергове побачите розлоге інтерв’ю Юлії Володимирівни (без коси), просто зробіть поправку на те, що викладено нижче.
29 липня 1994 року засновано товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Дзеркало тижня». Статутний фонд товариства склав 200 млн карбованців. Засновниками виступили громадяни України:
ТОВ «Редакція газети «Дзеркало тижня» було зареєстроване 01.08.1994 року Радянською районною державною адміністрацією м. Києва.
Угодою від 14.09.1994 року були внесені зміни до складу засновників та статутного фонду товариства. Засновниками стали громадяни України:
А за два роки, 24.12.1996 року, до складу засновників увійшла компанія «Wilnorth, Inc.» (Панама). Частки засновників у статутному фонді розподілилися таким чином:
Від імені компанії «Wilnorth, Inc.» за довіреністю виступав Положенцев Ігор Олександрович, який обвинувачувався у розкраданні державного майна в особливо великих розмірах разом із Лазаренком та іншими особами (ст. 191 КК України), а саме: викрадення 891 237 доларів США при закупівлі для Кабінету Міністрів України у 1997 році шести збірних житлових будинків. Положенцев щасливо втік за кордон, йому обрали запобіжний захід — арешт та оголосили в розшук за каналами Інтерполу.
04.07.1996 року в женевському банку «SCS Alliance S.A.» відкрито рахунок №5451 компанії «Wilnorth, Inc.». Розпорядником рахунку та власником коштів став Кириченко П. М., на той час — радник прем’єра Лазаренка.
Довідково: «Wilnorth, Inc.» зареєстрована в Панамі за адресою: Sith Street, Banking Area Froconsa 2 Building, 10th floor, office 10C, Panama. В Україні її представниками виступали мати Кириченка — Лідія Опанасівна Горейко, 1932 р. н., та І. О. Положенцев. Президент фірми — Андрій Суворов. Компанія є засновником і має 99% ЗАТ «Агропостачзбут», яка також фігурує у звинуваченнях щодо Павла Лазаренка.
З 16 жовтня по 11 грудня 1997 року з женевського рахунку «Wilnorth, Inc.» перераховано 6 683,69 долара США на рахунок ТОВ «Редакція газети «Дзеркало тижня» в банку «Україна», Київ. Крім того, з рахунків багамської компанії «ORPHIN S.A.» в банках «American Bank in Poland» (Варшава) та «European Federal Credit Bank LTD» (Антигуа і Барбуда), розпорядником яких був обвинувачений Кириченко, з 21 квітня по 11 вересня 1997 року перевели 120 000 доларів США на користь американської компанії «Ukraine Intermedia Corporation», президентом якої був громадянин США Юрій Орліков, та яка мала угоду з ТОВ «Редакція газети «Дзеркало тижня» про спільну інвестиційну діяльність.
Водночас розслідуванням Генеральної прокуратури України було встановлено, що через рахунок панамської компанії «Wilnorth, Inc.» у женевському банку здійснювалися перерахування на користь Павла Лазаренка, що фактично являли хабарі від подружжя Тимошенків. Загальна сума хабаря становила 14 100 000 доларів США.
А з рахунку багамської компанії «ORPHIN S.A.» Лазаренку надійшли хабарі від Тимошенко у значно більшому обсязі: 73 млн доларів США, а також викрадені у радгоспі «Науковий» 6 014 000 доларів США.
Петро Кириченко, радник українського прем’єра Лазаренка, допоміг американській Феміді запроторити свого боса за ґрати й потрапив під програму захисту свідків. Він ледь не єдиний фігурант у справі Лазаренка, хто зберіг статки й волю. Нині мешкає у Каліфорнії.
Що цікаво: американське слідство чомусь не зацікавилося, яким чином гроші українських платників податків потрапляли на рахунок редакції «Дзеркала тижня». Інакше родині Мостових також довелося б давати показання слідчим української прокуратури або ж «ставати на лижі».
Кажуть, це диво сталося через те, що медіа-мафіозо Юлія Мостова частенько заглядала до тодішнього посла США Карлоса Паскуаля. Але все для неї склалося щасливо: передоручивши свої функції зв’язківця між США та Україною таким, як Севгіль Мусаєва, відпочиває зі справжнім, але непрохідним полковником Гриценком у затишному маєтку, ділиться з пересічними, як завжди, надто розлогими спогадами й дороговартісними думками.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»