Найбільшого обурення викликав примусовий призов до армії.
3 березня 1793 р. почалося Вандейське повстання, яке поряд із Шуанерією в Бретані стало найгострішим проявом Громадянської війни у Франції наприкінці XVIII століття.
Будь-яка війна не починається без причини, а тим паче громадянська.
Вже в ХІХ ст. сформувалися два протилежні історіографічні підходи до опису Вандейського повстання.
Роялістська історіографія стверджувала, що повстання було стихійною реакцією селян на страту короля Людовіка XVI та репресії проти Католицької Церкви.
Республіканська історіографія стверджувала, ніби заколот був інспірований реакційними попами та дворянами, які здурили темних та неосвічених селян.
Вандея, зі своїм кельтським населенням, зі своїм незайманим християнством, відсутністю міської культури та близькістю між дворянами та селянами, представляла різку протилежність решті Франції. Вандейці завжди були побожні і віддані королівському дому.
Після революції конфісковану землю виставили на продаж.
Але придбали її в масі своїй не ті, хто працював на землі, а міські буржуа, спекулянти, чиновники…
Ситуація ще більше погіршилася після церковної реформи.
У традиційному суспільстві сільський священник завжди перебував у центрі соціального життя, виступаючи посередником між громадою та навколишнім світом. Революція ж «оптимізувала» значну частину сільських парафій - відтепер вони стали занадто великими, аби священник міг детально вникнути у проблеми всієї своєї пастви. Наприклад, помираючі могли не дочекатися приїзду кюре для передсмертного причастя, що в уявленнях на той час було катастрофою.
Чаша терпіння селян виявилася переповненою. І Вандея повстала.
Відправною точкою стало розправа групи молодих людей у містечку Шоле над командиром Національної гвардії. 10 березня було розгромлено республіканський загін, який займався рекрутським набором. 11 березня селяни почали виганяти республіканських чиновників.
Протягом кількох днів у всіх церквах Вандеї цілодобово били дзвони.
Початок було покладено.
Близько 100 тисяч селян озброїлись усім тим, що потрапило під руку - вила, мисливські рушниці та під командуванням лісничого Жана Стоффле, торговця полотном Жака Кателіно та дворян Моріса де Ельби, Шарля де Боншана, Анрі де Ларошжаклена та Франсуа Шарлета розгромили республіканську армію.
У ході придушення повстання, а також у ході подальших каральних операцій (так звані «пекельні колони генерала Тюрро») проти населення Вандеї, підозрюваного в контрреволюційності, було без суду вбито понад 10 000 осіб обох статей, у тому числі родичі та члени сімей учасників повстання, священнослужителі.
З акцій революційного терору в Бретані найбільш відомі «Нантські утоплення», якими замінили страти на гільйотині за рахунок більшої швидкості та масовості.
Якобінський генерал Вестерман звітував перед Парижем:
«Громадяни республіканці! Вандеї більше не існує! Завдяки нашій шаблі вона померла разом зі своїми бабами та їхнім відріддям. Використовуючи мені дані права, я розтоптав дітей конями, вирізав жінок. Я не пошкодував жодного полоненого. Я знищив усіх».
І на завершення.
Усі наведені вище причини Вандейського повстання дозволяють класифікувати його як реакцію традиційного сільського населення на модернізацію, виражену приватизацією, секуляризацією, державним контролем над місцевою адміністрацією та створенням масової армії.