Не може людина, закінчивши Гарвард чи Оксфорд, серйозно сприймати вчорашніх коміків. Це не смішно – це соромно.
Фактично всі президенти США – випускники так званої Ліґи плюща (англ. the Ivy League), отримавши свої дипломи у топ-8 найкращих університетів Америки. В основному це: Гарвард, Єль, Браун...
Скажімо, демократ Білл Клінтон спершу закінчив британський Оксфорд, а потім – Єльський університет, а обидва Буші – випускники Єлю. Схожа історія й з їхніми наступниками: Барак Обама закінчив Колумбійський університет і Гарвард, а Трамп навчався у Пенсильванському університеті.
За рідкісним винятком, наприклад тільки Рональд Рейган і Джозеф Байден не з Ліґи плюща. При цьому обидва до президенства пройшли довгий шлях у великій політиці.
Переберемося до Європи, а саме до Великої Британії. Тут коло зовсім звужується, оскільки, фактично, всі політичні діячі випускники або Оксфорда, або Кембриджа.
Вчитися там не тільки дорого, туди нереально складно навіть вступити. Але якщо людина унікальна, має певні навички та хист, то можуть дати стипендію, таких теж чимало.
Тетчер, Кемерон, Мей, Джонсон – всі випускники Оксфорда. Чому так? – Бо знову таки, традиція; там готують кращих.
Після Вінстона Черчилля, 7 із 8 британських прем'єр-міністрів – випускники Оксфорда. Відносно інших цивілізованих країн ситуація аналогічна: багато політичних діячів – випускники кращих університетів Америки, Британії, Франції...
До чого це я? – А до того, що хотілося б, аби українці знали різницю, між політиками розвинених держав і України.
Політика, це така ж наука, як медицина, фізика або хімія. Так, бувають винятки: Меркель хімік за освітою, але перш ніж стати першим політиком Німеччини, пройшла довгий і багаторічний політичний нехай.
Не можуть люди вчора ще танцювати або співати, а на завтра раптом стати першою особою держави, керувати долями мільйонів громадян не маючи відповідних знань. Вірніше, у нас можуть, але їх правління по факту роками знекровлює Україну.
Зовні на нас дивляться як на ідіотів, ніде такого немає і не буде. Не може людина, закінчивши Гарвард чи Оксфорд і маючи великий політичний досвід, серйозно сприймати вчорашніх коміків; це не смішно, це соромно.