Не полінуйтеся, прочитайте. І помовчіть. Щонайменше.
На тому, що таке справжні трабли (з молодіжного сленгу – проблема, неприємність, складність), повірте, найліпше знаються ті, кому перевалило за 80, і на кого рідні з оточення починають «на автоматі» поглядати, як на незграбне, старе крісло у кутку, від якого тхне тліном.
Після 80 людину починають терпіти. І вона це відчуває.
Вона все відчуває і розуміє, бо душа ж не старіє. Та тіло завдає клопотів, так. Слух зраджує, очі, нюх. Ноги зраджують, руки.
А потім і люди.
Зі старенькими припиняють спілкуватися, хоч і продовжують розмовляти. Манера спілкування стає зовсім іншою – цинічною і мовби награною. Оточуючі таким чином відмежовуються від старості, тому що й самі її бояться, і усвідомлюють невідворотність.
А старенькі це відчувають. І розуміють. І вже вижинають цю невідворотність.
Хоч усередині перетворюються на беззахисних дітей.
Ставтеся до них, як до дітей. Будь ласка. Вони мають право на забаганки і бути шкодливими. Просто їм інколи нічим більше привернути до себе нашу увагу. Те, що ними цінується, нам видається здебільшого смішним чи дратівливим. Ми часто язуємо з того, за що вони так чіпляються. Ми ще наповнені життям, а від них воно втікає, ніби пісок крізь пальці.
Аж до того моменту, коли востаннє не розтиснуться долоні, і останні піщинки не впадуть долу.
Спробуйте побачити стареньких такими, якими вони були замолоду.
Якщо вам це вдасться, на вас чекають дивні метаморфози. Ви раптом віднайдете в їхніх словах і емоціях приховані від вас сенси.
І вони це теж відчують і зрозуміють.
Це найліпше, що ми можемо їм подарувати.
П.С. Присвячується моїм найдорожчим батькам, котрих вже немає.
Переклад ОБ