"Записки кубанського партизана" Андрія Шкуро мають з'явитися наприкінці січня.
Книга вийде друком у видавництві "Пропала грамота".
Про це повідомив директор видавництва Олексій Бешуля.
Андрій Шкуро - кубанський козак, командувач Кубанського козацького війська Кубанської Народної Республіки, генерал-лейтенант Кубанської армії. Вніс вагомий вклад у протистоянні більшовикам на Північному Кавказі.
З 1920 року перебував у еміграції. На початку німецько-російської війни намагався налагодити співпрацю з ОУН. Згодом зайнявся формуванням козацьких частин у складі Вермахту. 1945 року був виданий західними союзниками більшовикам і страчений 1947 року.
"Записки кубанського партизана" (в оригіналі "Записки белого партизана") - це мемуари Шкуро про протистояння більшовикам у 1917-1920 роках.
Олексій Бешуля оприлюднив фрагмент книги, що невдовзі вийде друком:
"Годині о дев’ятій ранку почали надходити донесення, що верст за десять від позиції показалися ворожі роз’їзди. Я знову виїхав на першу лінію, віддав наказ Русанову берегти патрони і не відкривати вогонь по лавах противника, які далі ніж за чотириста кроків.
Ось уже наші роз’їзди відійшли. Далеко гупнула гармата, і перший випущений червоними снаряд розірвався, не долетівши до нас. Другий снаряд з виттям пронісся над нашими головами і розорав землю між моїми першою і другою лініями. Наступні снаряди рвалися в станиці, вселяючи сум’яття в душі козаків, у яких там залишалися дружини і діти. Вдалині показалися перші ворожі лави, які повільно наближалися до нас перебіжками. Червоні стріляли, не шкодуючи патронів.
Ось зататакали їхні кулемети, і цілі рої куль з вереском понеслися в повітрі або піднімали пил, рикошетячи об землю. То тут, то там лунали стогони; поранені козаки поповзли в станицю. Вогонь усе посилювався. Я відчував, як важко козакам лежати під вогнем, не маючи можливості відповідати, і боявся, що вони не витримають.
Артилерія працювала щосили. Червоні шеренги швидко наближалися. У цей час з пів сотні молодих суворовців, під начальством свого бравого прапорщика, вибігли в лісок перед позицією і відкрили прицільний вогонь у фланг ворожого ланцюга, який зупинився і заліг.
– Слава, брати, в атаку! – крикнув я і вилетів вперед на коні зі своїм штабом і конвоєм. Уся моя перша лінія піднялася, як один, і кинулася без пострілу вперед.
Не прийнявши штикових ударів, червоні лави кинулися навтьоки. Я доскакав до пагорба, де на лівому фланзі втікали більшовики. Обертаюся і бачу, що моя піхота залягла на тому місці, де тільки що була ворожа лава; звідти почулася тріскотня кулеметів, і, тікаючи, червоноармійці стали то тут, то там з розмаху тикатись у землю. Виявляється, мої піхотинці взяли п’ять кулеметів і негайно ж розвернули їх проти ворогів. Тут же було підібрано до сімдесяти гвинтівок і купу набоїв до них".
Нагадаємо, що нещодавно видавництво "Пропала грамота" видало спогади Євстахія Загачевського "Закохані в життя, одружені на смерті".