Рубрика й справді здається парадоксальною. Однак лише для тих, хто ніколи не мав справи з нашими судами. Давно сказано: не дай, Боже, пережити пожежу або судитися! Але, як на те пішло, то у наших українських реаліях пожежа може бути куди меншим злом. Тим, хто «пережив» наш суд уже ніяка пожежа не страшна! Після пожежі принаймні хоч щось лишається, а після нашого «рідного» суду у людини може не лишитися не лише бізнесу, не лише майна і не лише даху над головою, але навіть і землі, на якій цей дах стояв. Не лишитися НІЧОГО!
Звісно, у випадку, якщо людина виявилася доволі наївною і в тій чи іншій майновій суперечці вважала, що закон на її боці і «суд розбереться»… А тому й не «підмазала» кому слід.
Кажуть, свого часу, коли до Раднаркому СРСР надійшла пропозиція підвищити зарплату вчителям і лікарям, то Ленін сказав: «Учителям повысим, а врачей и народ прокормит!». Тепер же нам доводиться «кормити» не лише лікарів, але й міліціонерів, прокурорів і, звичайно ж, суддів! Останні особливо зажерливі, оскільки самі прекрасно розуміють, що від їхнього рішення інколи залежить не лише доля, але й саме життя людини.
Не так давно, готуючи один із матеріалів, журналісти «Останнього бастіону» виїздили в одне із приміських селищ, де треба було знайти оздоровчий табір. Заблудилися… Довелося запитати дорогу у якогось місцевого чоловіка. А той і каже: «Бачите отой великий палац, де суддя живе? За ним повернете направо і якраз дорога вас до табору виведе…». Коли ми побачили той палац ближче, а потім побачили й сам табір (точніше те, що від нього лишилося), то одразу подумалося: а скільки ж отаких таборів можна було б відремонтувати і навіть побудувати нових за кошти, які цей «служитель Феміди» витратив на будівництво своїх «хоромів»? Ясна річ, за свою зарплату він не міг би двинути такий палац навіть якби й 100 років не виходив із судової зали! Не інакше ж як «благодійна допомога»… «Наколядував»!
Отже, не така вже й парадоксальна наша нова рубрика «Чим ти допоміг судді?».
Тож чекаємо ваших дописів, серед яких, сподіваємося, будуть і різні кумедні історії. І, як кажуть, у міліції «конфіденційність гарантуємо».