107 років тому в Ясіні проголосили незалежну державу — Гуцульську республіку
8 січня 1919 року загальні збори мешканців закарпатської Ясіні та округи відновили Гуцульську Народну Раду (ГНР), яка того ж дня провела перше засідання і проголосила незалежну державу — Гуцульську республіку.
Як наслідок процесу розпаду Австро-Угорської імперії та перемоги національного повстання у Львові 1 листопада 1918 року населення Буковини й Закарпаття також вирішило об’єднатися із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР).
8 листопада 1918 року мешканці закарпатської Ясіні та навколишніх сіл на велелюдному віче проголосили возз’єднання закарпатської Гуцульщини з Україною та обрали представницький орган — Гуцульську Народну Раду. До її складу увійшли 42 депутати на чолі з колишнім студентом Віденського університету та офіцером австрійської армії Степаном Клочураком.
«Я певний, що між членами Ради не буде спору, що у всіх нас є тільки одна мета, одна ціль — з’єднання зі своїми кровними братами-українцями, з’єднатися з Україною», — заявив у своєму виступі очільник новоствореної Гуцульської Народної Ради.
Новостворена рада в Ясіні активно шукала контактів із Державним секретаріатом ЗУНР, який на той час уже переїхав до Станіславова (нині — Івано-Франківськ). Прем’єр-міністр ЗУНР Сидор Голубович тепло привітав делегацію, однак відмовив у наданні військово-політичної допомоги, щоб не псувати відносини з Угорською Народною Республікою.
У грудні 1918 року представники ГНР на Будапештському та Сигітському конгресах, організованих угорським урядом, рішуче виступили проти планів залишити край у складі Угорщини. Уже 22 грудня Ясінь захопив угорський жандармський батальйон. Гуцульська Народна Рада офіційно саморозпустилася, а її найактивніші члени перейшли в підпілля. Степан Клочурак та його однодумці — брати Дмитро, Іван і Василь Климпуші, Юрій Кабалюк, Дмитро Німчук, Микола Саботюк — вирішили діяти рішуче.
Проти ночі 8 січня 1919 року озброєний загін із 109 осіб без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону разом із полковником і чотирма офіцерами, а також підрозділ прикордонної жандармерії. Загін захопив залізничну станцію, пошту, сільський уряд і перервав телефонне сполучення з Раховом. Оскільки не було можливості утримувати роззброєних угорських військових, їх невдовзі поїздом відправили до Мараморош-Сигіта.
8 січня 1919 року загальні збори мешканців Ясіні та округи знову відновили Гуцульську Народну Раду, яка того ж дня провела перше засідання і проголосила незалежну державу — Гуцульську республіку.
У спеціальному зверненні населення Закарпаття закликали до збройного опору угорському пануванню: «Нехай живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказу! Нехай живе і пишається наша велика одноцільна Українська Республіка!».
Республіка неформально вважалася складовою частиною ЗУНР, приєднання до якої відкладалося на майбутнє з огляду на несприятливі міжнародні обставини. Під впливом подій у Ясіні населення сусідніх сіл цієї частини Закарпаття створювало власні місцеві ради, перебираючи владу в угорських ставлеників.
До війська Гуцульської республіки масово долучалися добровольці. Упродовж 12–17 січня українські війська чисельністю до 1,1 тисячі бійців здійснили успішний похід на Мараморош-Сигіт і зайняли майже всю східну частину регіону. Втім, поблизу Сигітської Комори вони зазнали поразки від румунської армії.
Дві інші групи Української Галицької Армії, що вирушили в напрямку Ужгорода та Мукачевого, також не досягли значних успіхів. За таких обставин 21 січня 1919 року в Хусті на Всенародному з’їзді угорських русинів-українців 420 делегатів, обраних від 175 населених пунктів, ухвалили рішення про приєднання краю до соборної України.
Уже 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві урочисто проголосили Акт Злуки УНР і ЗУНР, у якому було зафіксовано й входження Закарпаття до складу соборної УНР.
Однак уряд УНР не мав достатніх військових ресурсів для реалізації цього рішення. До кінця квітня 1919 року східну частину Закарпаття — до Берегового — окупували румунські війська, центральну частину з Мукачевом контролювали угорці, а західну, разом з Ужанською долиною, зайняли чехословацькі сили.
Останній український політичний анклав у краї — Гуцульська республіка — проіснував до 11 червня 1919 року, коли румунські війська увійшли до Ясіня. Багатьох членів Ради було заарештовано, зокрема й Степана Клочурака. Втім, попри румунську окупацію Гуцульщини у 1919 році, місцеве населення не припинило опору: діяли партизанські загони, а чимало гуцулів вступили до лав Української Галицької Армії та брали участь у національно-визвольних змаганнях українського народу.