Від Освенцима до Явожно: доля депортованих українців у Польщі.
Чи знали ви про польський концтабір «Явожно», куди відправляли мирних українців у рамках операції «Вісла»?
За домовленістю між СРСР та комуністичною Польщею була здійснена етнічна чистка у східних воєводствах Польщі, що полягала у примусовому виселенні українців на північно-західні польські землі.
9 вересня 1944 року в Любліні СРСР і Польща підписали угоду з довжелезною назвою — «Угода між урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР». Через рік, у серпні 1945-го, винесли вже остаточне конкретне рішення: сумнозвісна лінія Керзона визнавалася новим українсько-польським кордоном. Пів мільйона українців мали добровільно покинути територію Закерзоння. Наказ про добровільне виселення — здавалося б, абсурд. А насправді — приклад, показаний Польщі Радянським Союзом. Тоталітарний ніж, яким одна держава навчила користуватися іншу.
Власне операцією «Вісла» (серед українців Польщі відоміша як акція «Вісла») називатиметься остання, найстрашніша, наймасштабніша хвиля масового переселення українців, яка почалася у квітні 1947 року. Їй передувала так звана перша хвиля — 1945 року.
28 квітня 1947 р. о 4 годині ранку шість польських дивізій та відділи польської служби безпеки оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же час відділи НКВД і армії комуністичної Чехословаччини заблокували східні й південні кордони Польщі. Станом на 31 липня 1947 р., за польськими даними, було переселено 140 575 осіб.
Транспорти прибували з Освенцима, через який відбувалося транспортування всіх депортованих на захід Польщі в так звані «віднайдені землі».
Головним розподільним і контрольним пунктом був Освенцим, через який прямували майже всі потяги зі сходу на захід та північ. Звідси жителі одного села могли роз’їхатися в різні місцевості, віддалені на сотні кілометрів. Тут жорстоко допитували і при найменшій підозрі у співпраці з УПА надсилали до концтабору в Явожно (23 квітня 1947 року рішенням політбюро Польської об’єднаної робітничої партії було створено концентраційний табір Явожно).
Перший транспорт із в’язнями надійшов 4 травня 1947 року з Сянока і налічував 16 осіб з Ліського та Сяноцького повітів, а особою, записаною до табірної книги під номером 1, була Марія Баран з Ліського повіту.
Селяни становили найбільшу частину в’язнів цього табору. Їх арештовували по кількадесят людей за принципом колективної відповідальності, інколи за колючий дріт відправляли цілі родини разом із жінками і дітьми. Серед арештованих були греко-католицькі та православні українські священики (а також римо-католицькі, звинувачені у підтримці українців), учителі, лікарі. Дехто потрапляв у неволю через спробу повернутися із заходу на рідні землі.
Цей табір для етнічних українців відрізнявся від Аушвіца тільки тим, що в ньому не було крематорію… Кулеметні вежі, колючий дріт, п’ятиметрові бетонні стіни. Робота — 12 годин на добу. Харчування — півлітровий кухоль кави та шматок чорного хліба. Інколи — це вже заради особливо витонченого знущання — в’язням пропонували пересоленого оселедця, щоб потім кілька годин не давати води. Від спраги люди часто божеволіли. Відомо кілька випадків самогубства — доведені до відчаю люди кидалися на колючу огорожу, якою проходив струм…
В’язнів періодично брутально допитували, застосовуючи електричний струм, або замикали на декілька днів у бетонних бункерах. Особливо жорстокими були «українські процесії», під час яких арештованих проштовхували поміж двома шеренгами вояків, які били їх палицями. Такі екзекуції проводили у дні найпопулярніших церковних свят, зокрема 12 липня — у день святих Петра і Павла.
У концентраційному таборі Явожно було ув’язнено 3800 осіб, убито 655 людей. У своїй книзі Казімєж Мірошевський так описує вигляд табору в Явожно: «Комуністичні сили Польщі захопили непошкоджену інфраструктуру організованого фашистами табору. Він складався з 15 дерев’яних казарм та частково цегляних будівель, таких як лазня, кухня, госпіталь, кімната для дезінфекції, майстерні, склади. Табір охороняли понад 300 польських солдатів і 18 офіцерів Корпусу охорони. Він був огороджений колючим дротом, під’єднаним до високої напруги. Були сторожові вежі з кулеметними гніздами і потужні фари. У табірній пральні була камера-одиночка. П’ятиметрова стіна закривала табір від людей, що проходили або проїжджали дорогою Краків–Катовіце… З лютого 1949-го до листопада 1951 року посаду коменданта табору обіймав капітан Саломон Морель, який став широко відомим завдяки своїй особливій жорстокості в таборі у Свєнтохловицях у 1945 р.».
Концентраційний табір Явожно «позичав» ув’язнених за гроші на роботу в шахти та металургійні заводи Краківського та Сілезько-Домбровського воєводств. Інші в’язні цього табору працювали на потреби Міністерства громадської безпеки у столярній, кравецькій, шевській, слюсарній та ковальській майстернях. Вони також працювали на розширення Явожненської електростанції.
Табір у Явожно офіційно містив 4500 в’язнів. На 22 березня 1945 року тут було зареєстровано 1911 осіб: 945 чоловіків, 935 жінок і 31 немовля. Насправді до грудня 1950 року через Явожно пройшло 23 669 в’язнів.
Українці, яких доставляли до нових місць поселення в рамках операції «Вісла», підлягали спеціальній перевірці. Один із переселенців згадує: «…нас повезли до Освенцима. Польська армія там робила перевірку. Ішов солдат із запискою і зачитував імена тих, хто мав з’явитися за провіантом. Після того їх уже ніхто не бачив, бо їх забрали в табір у Явожно. Так забрали і нашого священика».
Зі спогадів в’язня концтабору Юлії Шишко з Волі Крецівської:
«Приїхали ми до Явожно. Прийшли до брами, а все виглядало цілком так, як німці робили з євреями. Брама висока, а на ній напис, якого ніколи в житті не забуду й завжди матиму перед очима літери: „Centralny Oboz Pracy — Jaworzno“. За брамою чекали готові бараки. У бараках ліжка з дощок на три поверхи, без сінника, один коц на всіх…»
Зі спогадів в’язня концтабору, учительки Катерини Константинович (з роду Маслій) з Кобильниці Волоської:
«Наказали роздягнутися і загнали митися. Вода — під страшенним тиском, холодна. Я думала, що вже нам кінець… А з лазні нещасних погнали до бараку…»
Але помилковим було б твердження, що в концентраційному таборі перебували члени УПА — табір у Явожно призначався для цивільних осіб, а фактичних членів УПА арештовували, судили в польових судах та окружних військових судах і за їхніми вироками розстрілювали або відправляли до в’язниці.
До кінця 1947 р. на місця, звідки було депортоване українське населення, переселили близько 14 тисяч поляків. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 р. українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там нерухоме майно.
Операція «Вісла» охопила територію 19 500 кв. км. Без огляду на політичні вподобання й міру лояльності до влади.
Джерело: Ukrainian People Magazine