Інтерв’ю з активістом Білоруського народного фронту Анатолієм Федоровим.
Анатолій Федоров — білоруський політичний активіст, який має великий досвід опозиційної діяльності проти диктатора Лукашенка, засновник низки громадсько-політичних об’єднань. Він був активістом Білоруського народного фронту (БНФ), а також створив у Варшаві «Коаліцію білоруських політичних партій і громадських об’єднань». Нині бере участь у громадсько-політичному об’єднанні під назвою «Національно-демократична платформа».
Добрий день. Чому Ви відійшли від підтримки Світлани Тихановської та Координаційної ради? Які їхні ключові помилки або чинники вплинули на Ваше рішення?
Вітаю вас. У нас із цією структурою від самого початку абсолютно різні цінності. Для них Білорусь — точніше, проблеми Білорусі — лише засіб, ліфт угору, шлях до особистого збагачення; для мене ж це ідея, висока мета, майбутнє країни, моїх дітей. Для них існують лише вони самі — тут і зараз, бо це хижаки, тимчасовці. Проблема хижаків не у помилках, а в їхніх інстинктах — низьких, неконтрольованих, спотворених. Останні приклади — Мельникова, Стрижак, Леончик, Латушко та інші. А їх — безліч. Безперечно, є й ті, хто щиро помиляється, вірить, сподівається. Але вони тануть, як сніг, у цьому мерзенному пеклі. Йдуть останні.
На Ваш погляд, у чому головні слабкості та неефективність Координаційної ради? Чи бачите Ви ризики її використання зовнішніми гравцями?
Координаційної ради як самостійного представницького органу, на роль якого це утворення претендує, не існує. Вона є лише прикриттям цинічної політичної афери — захоплення опозиційного білоруського поля самопроголошеними структурами, створеними за безпосереднього патронату та сприяння західних корупційно-мафіозних угруповань і спецслужб. Ці структури абсолютно не зацікавлені у формуванні реальної опозиції режиму. Білоруська ситуація для них — зручна, вигідна й безпроблемна тема для особистого збагачення. А місцеві спільники — лише дрібні злодюжки, готові на все…
Які основні групи впливу в правлячій верхівці Білорусі?
Із цього приводу сьогодні розмірковує безліч псевдоаналітиків. Хоча серйозних аналітиків, як і справжніх політиків, у нас удень зі свічкою не знайдеш. Достатньо порівняти з Україною, щоб це зрозуміти. Якщо говорити по суті, то цілі й сенси нинішньої правлячої верхівки в Білорусі визначають не технократи чи економічні клани, і навіть не силовики, а проросійські та квазідержавницькі групи впливу, розпорошені по всьому тілу влади. Особлива боротьба йде за вплив на силові структури. Саме за перестановками в цьому блоці треба стежити особливо уважно, а також за розстановкою фігур у Раді безпеки.
Квазідержавники («націоналісти» у кремлівській термінології) прагнуть зберегти певну автономію від Кремля, бо розуміють його неминучу поразку і не хочуть зв’язувати себе смертельними узами з ним. Вони звикли до влади й грошей, вважають Білорусь своєю законною «кормовою територією». І, очевидно, не горять бажанням пускати сюди не лише російських, а й власних стерв’ятників — на відміну від проросійських сил, які були б готові легалізувати себе через «нову опозицію», що й продемонстрував 2020 рік.
Яку роль, на Вашу думку, відіграють росія та західні країни у балансуванні цих груп впливу — і в опозиції, і в еліті Лукашенка?
Що стосується самопроголошених структур в еміграції, які називають себе опозицією, то вони, як уже зазначалося, перебувають під повним контролем західних спецслужб і корупційно-мафіозних груп у західних столицях. Щодо еліти в оточенні Лукашенка — вона перебуває у глибокому мутуалізмі з російськими елітами та структурами. Вплив західних країн на цей зв’язок мізерний. Певна гра можлива лише на протиріччях між ними, однак і це не використовується.
Яка ситуація з опозицією всередині самої Білорусі?
Її просто немає. Країна — як концтабір. Усе придушується. Будь-який рух — і відразу арешти. Тому наше завдання в еміграції — не підставляти людей усередині країни, а готувати кадри в інших державах.
Хотів би окремо уточнити щодо військово-промислового комплексу Білорусі. Наскільки він залежний від росії?
ВПК Білорусі вже інтегрований у російський. росія використовує білоруські виробничі майданчики для обходу санкцій, ремонту техніки, постачання оптики та електроніки. Лукашенко це дозволяє, бо інакше заводи зупиняться. ВПК став заручником.
Чи можна сказати, що Лукашенко фактично підтримує російську армію завдяки своєму ВПК?
Так, частково. У масштабах війни це не вирішальний фактор, але дуже важливий допоміжний. Це критично для продовження бойових дій. Я збираю інформацію про постачання різних компонентів через білоруські структури.
Дякую за змістовну розмову.
До побачення.