Останній місяць в Україні не вщухають скандали через масові потрави бджіл.Обробка недоброчесними агрофірмами та фермерами в дений час своїх полів інсектицидами, період розпаду яких більше 3-4 годин, призводить до масової загибелі льотної бджоли.
Такі сім’ї якщо і виживуть, то меду в цьому році пасічнику точно не принесуть. З часу появи в арсеналі аграріїв сильних отрутохімікатів та бездіяльності влади у сфері контролю за їх використанням, такі випадки повторюється кожен рік і ситуація тільки погіршується.
Систематична потрава бджіл це тільки верхівка айсбергу тих проблем, що існують в бджільництві.
Останні декілька років представники влади розповідають про зростання експорту українського меду в ЄС та збільшення безмитних квот.Збільшення квот це, звичайно, хороша новина, але цього явно недостатньо.
Самі по собі квоти не сприяють розвитку галузі, а всього-на-всього дають можливість деяким експортерам заробити трохи більше грошей і це ніяким чином не позначається на розвитку бджільництва.
На сьогоднішній день Україна дійсно стала одним з головних експортерів меду до ЄС. Українські експортери постійно відкривають нові ринки збуту, минулого року навіть були здійснені перші поставки меду до Японії.
З 2011 по 2017 рік український експорт збільшився майже в 7 разів та склав 67,8 тис. тон, але якщо поглянути на динаміку середньої вартості експортованого меду за цей період, то ми побачимо, що закупівельна ціна зменшилась на 30% і в 2017 році склала 1,98 доларів/кг.
Якщо порівняти ціни на український мед з експортними цінами інших країн, то картина виявляється не такою оптимістичною.
За даними ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН), середня експортна ціна меду в Аргентині – 2,61 долара/кг, Бразилії – 4,48 долара/кг, Німеччини – 5,81 долара/кг, Болгарії – 3,63 долара/кг.
Виробляючи меди, які відповідають найвищим світовим стандартам якості, фактично ми перебуваємо в ціновому сегменті неякісного китайського меду.
Чому так сталось і що з цим робити? Це питання, яке вже давно чекає на відповідь.
Я не буду говорити про вікові традиції бджільництва в Україні, про наших видатних вчених, винаходи яких дали поштовх світовому розвитку промислового бджільництва, краще давайте поговоримо про економіку.
По-перше, експортний потенціал українського меду достатньо великий, експортна виручка в 2017 році від реалізації меду склала 133,7 млн доларів, що становить 0,31% від всього українського експорту і при правильній маркетинговій стратегії цей показник можна збільшити.
По-друге, основною метою підтримки та розвитку бджільництва в Європі, США та інших країнах є запилення.
У розвинених країнах вже давно порахували, що запилення є ефективним інструментом значного підвищення врожайності та якості сільськогосподарської продукції, зокрема плодово-ягідних культур, соняшника, ріпаку, коріандру та інших, збільшення врожайності може досягати від 25% до 300%.
Враховуючи, що Україна займає перше місце в світі з експорту соняшникової олії (в 2017 році загальна сума експорту склала 4,3 млрд доларів), то підвищення продуктивності виробництва насіння соняшника хоча б на 25% дасть можливість додатково виробити і продати продукції ще на 1 млрд доларів при тих же посівних площах.
Запилення є критично важливою умовою для отримання добрих врожаїв в секторі органічного виробництва сільськогосподарської продукції.
У багатьох країнах аграрії сплачують пристойні гроші за запилення своїх полів та садів, саме тому запилення, а не мед, є основною статтею доходів бджолярів за кордоном.
В Україні є повне нерозуміння цього факту аграріями та чиновниками, доходить навіть до того, що деякі аграрії вимагають від бджоляра, який став біля їхнього поля, дати меду за "дозвіл розміщення пасіки".
В окремих випадках за "дозвіл" розмістити вулики агровиробники намагаються нав’язати бджолярам договори, в яких прописана безкарність фермера за потраву бджіл.
Такий підхід до бджолярів не можна назвати співпрацею з боку агровиробників, а контрольна роль держави в цих процесах, на жаль, взагалі відсутня.
Відсутність підтримки держави в галузі бджільництва та низькі економічні вигоди в цьому секторі не дають можливість бджолярам інвестувати кошти в модернізацію обладнання, збільшення кількості бджолосімей та переходу до промислового методу виробництва.
Саме тому Україна досі залишається країною, в якій мед виробляють пасічники "вихідного дня", а професійно запилювати поля майже немає кому.
Якщо Україна хоче зміцнити свої позиції на зовнішніх ринках саме час розробити і затвердити стратегію розвитку галузі бджільництва.
Ця стратегія обов’язково має давати відповіді на питання не лише щодо захисту бджіл від отрутохімікатів та сприяти розвитку ринку запилення, але і на питання щодо покращення експортних позицій України, розширення географії збуту, покращення іміджу українського меду та збільшення його вартості.
Володимир Друмашко, голова ГО "Спілка пасічників Черкащини", член ДемАльянсу