Або знову – куди панська лая, туди й моя сучка, біле – то чорне, гриби – то ягоди...
Якийсь, поки що незбагненний широкими колами небайдужих любителів новітньої вітчизняної історії збіг обставин за лаштунками Кварталу-95 зробив просту генічеську дівчинку Юльку М. не лише інтер'єром світлини блазня у позі міщанина-дворянина, а й віп-персоною, долученою наразі до державного конституційного вандалізму.
Їй би ще чорну косуху, маузер на мотузці через плече, хромові чоботи і клапоть китайки на голову – вилита комісарка з «Оптимістичної трагедії». Пам'ятаєте у Вишневського: «Ну, хто ще хоче спробувати комісарського тіла?». І як тут без паралелей?
А решта – при ній: фанатична відданість вождю і його сакральній вірі у власне мойсеєве призначення, правовий нігілізм, що базується на уявленні про закон як дишло і сонце цигана, сумнівна фахова філологічна підготовка.
Щодо останнього. Ми не маємо права опонувати кандидатові філології щодо металогії лірики (вживання слів у переносному значенні) нашого земляка-слобожанина Володимира Затуливітра. Саме у контексті натурфілософії його поезій дівчинка, оббрехавши (? – бо ще не факт) свого керівника, доктора філологічних наук пана Коваліва, вибилася в науковці. А поет, як на нас, майже рівня Талалаю. Та ми – не філологи і не науковці.
Але близькість кандидатки філології до рівня ось-ось кандидата права Киви посвідчується не лише регулярними ляпами прес-секретарки у посадовій і поведінковій сфері, а ще й, на нашу думку, глибокою ментальною спорідненістю зажопника Іллі зі служкою біомаси Юлі.
Іще заувага. Якщо резюме з переліком посад, які раніше обіймалися пошуковичкою теплого місця при блазні на троні, справило враження на трускавецьку конкурсну комісію («Ні фіга собі, робоча! – сказав Корнієнко Арахамії. – Для Форбсá писала!»), то останній антиукраїнський викид прес-секретарки Зе Юлії Мендель тягне на термінове скликання засідання профспілкового комітету апарату ОП'и для надання згоди на звільнення проф… «есіоналки» з посади за 40 статтею КЗпП.
Метри ток-шоу пояснили, чим займаються прес-секретарі президентів з прес-секретарками включно: винятково розжовуванням конспективних тез політиків для тупуватих підданих, сусідніх держав і кланів, створенням видимості ділового антуражу на з'явах вождів перед очі писучої братії.
А саме: побачити висхлі від брехні вуста боса і вчасно подати склянку боржомі, пожонглювати мікрофоном а ля Фредді Мерк'юрі, мовляв, «а шо?», нахилитися до найвеличнішого вуха і щось багатозначно туди бевкнути, надати слово «своїм мосейчук» і «поперєднікам з «Еспресо.TV» у пропорції 15-20 до одного.
Все. Ні скабрезних світлин у домашніх халатах, ні повторів подвигу Матросова з киданням грудьми на опозиційного колегу, ні маячні з порятунком гривні двома твіттами, ні слізних саг про вірогідну вагітність.
Ну, звісно, і ніякої редакції конституційних підвалин, виношених власних фантазій про світоустрій з Литвою-Латвією і Луцькою областю, діагнозів («на жаль… президент почувається добре» ©).
Тому номер з «українською російською» в етері телеканалу «Дом» у виконанні прес-секретарки Мендель 4 квітня треба розглядати під двома кутами: тупим, який свідчить про безбашенну зарозумілість не вельми письменної клевретки, і гострим – цей кут вуалює пригоди квартальної пари на катарських пляжах під час безпрецедентного загострення на російсько-українському фронті, коли Україна знову стає полем бою.
Хтось потребує пояснень оцього мендельвихлюпу: «російська, а вірніше українська російська, мова – частина культурного розмаїття України»? І далі: мовне питання, на думку п-сс Ю. Мендель, є лише «лицемірним способом втримати політичних прихильників». І чим заява чорноротого президентського мегафона різниться від верзіння гегемонів ЗаЖОПи?
«Українській філологині» Ю.В. Мендель напевне довелося бачити оці рядки слобожанського українського поета, об’єкта свого дисертаційного дослідження Володимира Затуливітра, виголошені ним у далеченькому вже 1993 році. Нагадуємо:
- Маємо параліч влади. Наше президентство має приблизно таку ж саму силу, як і гетьманство за часів Розумовського. Віками в свідомість українців вбивали, що вони – хуторяни, а росіянам – що ті становлять найвеличніший народ з найрозвинутішою літературою і мистецтвом. Хоча звідки взялася російська культура? Від експропріації української. За часів Пушкіна еліта не знала рідної мови, розмовляла французькою. Така культура рихла, тому що вона не виплекана в собі, а позичена. Це однаково, що взяті в борг гроші: позичаєш чужі, а віддаєш свої. Звідти й така живуча шовіністична зухвалість. До речі, як і наша рабська покора. Чому на великодержавні амбіції ми не відповідаємо адекватно? ©
Це – українець, сумчанин Володимир Затуливітер, а оце – космополітка з манкуртським гнилим нутром п-сс Мендель: «… нам пора давно самим демонополізувати російську мову. І голосно заявити, що в Україні є українська російська мова».
P.S. Прагнучим і жадаючим конструктиву. Важко сказати, наскільки принциповим захисником людей найманої праці в Зе'офісі є тамтешня профспілкова організація. Якщо, звісно, вона там взагалі є. Але у випадку з Ю.В. Мендель треба погоджуватися з очевидним: невідповідність займаній посаді зазначеної п-сс не підлягає сумніву, треба давати «добро» на її звільнення. Пункт 2 частини 1 статті 40 КЗпП – на боці притомного народу України.