Нові археологічні дослідження можуть засвідчити, що культурний шар поширюється значно далі, ніж вважалося раніше.
В Україні тисячі археологічних пам’яток перебувають під державною охороною. Серед них — давні поселення, городища, курганні могильники та інші об’єкти, які зберігають матеріальні свідчення минулого. Проте сам факт внесення пам’ятки до державного обліку ще не гарантує її належного захисту. Однією з давніх проблем залишається визначення меж таких об’єктів та встановлення зрозумілих правил використання їхніх територій.
На практиці археологам добре знайома ситуація, коли пам’ятка має охоронний статус, але її межі позначені лише на старому схематичному плані або визначені за результатами досліджень, проведених десятиліття тому. Іноді відтоді суттєво змінилися не лише навколишній ландшафт і характер землекористування, а й наші знання про саму пам’ятку. Нові археологічні дослідження можуть засвідчити, що культурний шар поширюється значно далі, ніж вважалося раніше.
Для охорони археологічної спадщини це має принципове значення. На відміну від більшості архітектурних пам’яток, археологічні об’єкти часто не мають виразних ознак на сучасній поверхні. Залишки давнього поселення можуть перебувати під орним полем, приватною забудовою або міською вулицею. Відсутність видимих слідів не означає відсутності культурного шару.
Саме тому визначення меж археологічної пам’ятки не може зводитися лише до нанесення певного контуру на карту. Воно потребує аналізу попередніх досліджень, історичних планів, особливостей рельєфу, поширення археологічних знахідок, а за необхідності — проведення нових польових досліджень.
Потреба у визначенні меж пам’яток та встановленні режимів використання їхніх територій передбачена українським законодавством уже давно. Зокрема, відповідні положення містяться в Законі України «Про охорону культурної спадщини». Однак на практиці реалізація цих вимог нерідко ускладнювалася недостатньою визначеністю процедур, застарілою документацією та браком ресурсів.
Упродовж 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив кілька нормативних документів, покликаних деталізувати та впорядкувати відповідні процедури.
Постанова № 740 від 20 травня 2026 року визначила порядок встановлення меж і режимів використання зон охорони пам’яток культурної спадщини. Постанова № 1224 від 7 жовтня 2026 року врегулювала визначення режимів використання самих пам’яток, меж їхніх територій та підготовку відповідної науково-проєктної документації. Окремою постановою № 795 від 22 червня 2026 року затверджено кваліфікаційні вимоги до організацій, які розробляють таку документацію.
Отже, йдеться не про запровадження принципово нового обов’язку охороняти археологічні пам’ятки, а про конкретизацію механізмів, за допомогою яких можна визначати їхні території, встановлювати обмеження господарської діяльності та належно оформлювати відповідну документацію.
Для археології особливо важливо, що новий порядок прямо передбачає проведення археологічних розвідок у складі натурних досліджень під час підготовки документації щодо меж територій пам’яток археології. Це закріплює участь археологів у процедурі, де наукові дані мають бути основою для визначення меж та обґрунтування режимів використання.
Не менш важливим є розмежування території самої пам’ятки та її зон охорони. Адже археологічний комплекс далеко не завжди обмежується територією городища, окремого поселення чи могильника. Пов’язані з ним об’єкти та культурні нашарування можуть поширюватися за межами основної пам’ятки. Новий порядок передбачає можливість визначення зон охорони археологічного культурного шару, зокрема й на територіях, що безпосередньо не прилягають до пам’ятки, але мають із нею належно обґрунтований історичний, функціональний і топографічний зв’язок.
Важливу роль у реалізації цих положень можуть відігравати територіальні громади. Законодавство передбачає можливість замовлення відповідної документації їхніми виконавчими органами. Це дає громадам змогу ініціювати роботи з уточнення меж пам’яток та встановлення режимів використання їхніх територій, не очікуючи, доки відповідні роботи організують на обласному чи державному рівні.
Звісно, така діяльність потребує фінансування та залучення фахівців різного профілю. Археологічні дослідження і наукове обґрунтування мають поєднуватися з проєктними та землевпорядними роботами. Водночас нові правила встановлюють конкретні кваліфікаційні вимоги до розробників документації, тому йдеться про комплексну роботу, яка потребує співпраці кількох спеціалістів.
Ухвалення нових постанов, однак, не означає, що громади повинні терміново переробити документацію на всі пам’ятки. Раніше визначені в установленому порядку межі та режими використання зберігають чинність. Так само нові правила самі по собі не забезпечують фінансування необхідних досліджень.
Насамперед уваги потребують об’єкти, для яких межі залишаються невизначеними, наявна документація застаріла, а господарська діяльність створює реальні загрози для археологічної спадщини. Саме тут уточнення меж може мати найбільший практичний результат.
Для багатьох громад це також нагода переглянути власне ставлення до археологічних пам’яток. Їхня охорона не повинна починатися лише тоді, коли на місці давнього поселення вже працює будівельна техніка або виникає конфлікт між забудовником і органами охорони спадщини.
Визначені на науковій основі межі та зрозумілі режими використання територій потрібні не лише археологам. Вони важливі і для землевласників, і для проєктувальників, і для місцевого самоврядування. Адже завчасне врахування археологічної спадщини дозволяє уникати ситуацій, коли про необхідність її збереження згадують уже після початку земляних робіт.