Патріарх Філарет, який очолював Українську православну церкву Київського патріархату, відійшов у вічність на 98-му році життя.
Про смерть патріарха сповістив митрополит Епіфаній.
«Сьогодні глибокий сум і жаль у моєму серці, як і в серцях багатьох українців, бо нині завершився земний шлях Святійшого Патріарха Філарета… Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам’ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу», — написав він.
Філарет, прийнявши чернечий постриг у 21 рік, присвятив усе своє життя церкві та відіграв ключову роль у становленні руху за автокефалію у 1990-2010-х роках.
Раніше Православна церква України, яка вважала Філарета «почесним патріархом», звернулась із закликом помолитися за його здоров’я. Водночас в УПЦ КП розповідали, що їхній предстоятель перебуває на плановому обстеженні та лікуванні.
Патріарх Філарет залишався авторитетним, харизматичним і водночас суперечливим діячем в українському православ’ї. Одні звинувачували його в розколі, а інші вважали ключовою фігурою у становленні автокефальної церкви.
У 2025 році патріарх Філарет відзначив 63-тю річницю з часу своєї архієрейської хіротонії, а в чернечому постригу він пробув 75 років.
Церковний діяч, який в миру мав ім’я Михайло, народився 23 січня 1929 року в селі Благодатному в Донецькій області. У 1952 році він закінчив Московську духовну академію, здобувши ступінь кандидата богослов’я. Ченцем став ще на другому курсі.
У 1962 році тоді ще архімандрита Філарета обрали єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією.
Далі він виконував обов’язки екзарха Середньої Європи, був єпископ Віденським і Австрійським, а також ректором Московської духовної академії й семінарії.
Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким його призначили 14 травня 1966 року, і відтоді він зосередився на розбудові українського православ’я.
У 1990 році, після смерті патріарха Пимена, митрополита Філарета вважали одним із головних претендентів на патріарший престол у Москві, однак тоді на патріаршу кафедру обрали Алексія II.
Після здобуття Україною незалежності митрополит Філарет ініціював вихід Української православної церкви з-під юрисдикції москви. Помісний Собор УПЦ звернувся до патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з проханням надати автокефалію, але Архієрейський Собор РПЦ відмовив у цьому.
Конфлікт призвів до того, що митрополита Філарета усунули з посади предстоятеля УПЦ, а на його місце в УПЦ призначили митрополита Володимира.
Зрештою, він став одним із засновників Української православної церкви Київського патріархату, а згодом — її предстоятелем. За це РПЦ позбавила його сану та піддала анафемі.
УПЦ КП не мала канонічного визнання з боку інших помісних православних церков, і після понад 20 років церковного конфлікту в Україні в ситуацію втрутився Вселенський Патріарх Варфоломій. Він відновив Київську митрополію Константинопольського патріархату та надав їй Томос — так з’явилася автокефальна Православна церква України.
Патріарх Філарет спершу погодився на створення ПЦУ та обрання її предстоятелем митрополита Епіфанія, але згодом став критикувати наданий Томос і оголосив про відновлення УПЦ КП.
Це спричинило розкол у колишньому Київському патріархаті. Більшість єпископів і парафій залишилися з ПЦУ, яка продовжила називати Філарета «почесним патріархом», хоча він й відмовився підпорядковуватися митрополиту Епіфанію.