До виключення вандала з Державного Університету Телекомунікацій.
Сподоблятися опоненту, котрого ти, щоби не казав, у ліпшому випадку не поважаєш, остання справа. Виправдовувати свою безхребетність милосердям, «усі побігли, і я побіг», «моєю крайньою хатою», толерантністю, відданістю черчилевій демократії, ба, навіть вихованістю, не пасує притомній людині.
Тут так, коли вже стали на тернистий шлях визнання права на думку і позицію, зокрема й тих, хто обирає президентів і мерів винятково за кількістю їхніх пик на бігбордах та кілограмів розданої ними гречки, нишкнемо. Доведеться терпіти, бо оцей вид зі спини – теж демократія.
Актуальна врізка:
«Дідько б її трафив», ̶ подумалось тільки-но про демократію при виді сиротини під виборчою дільницею, найнятої блазнем опитувальницею на усе довжелезне 25 жовтня за 1200 грн., плюс 40 грн. за кожного залученого. Стоїть збоку, як колись у Іваново дев´ять дівчат на десять парубків, мнучи носовичок, тьху, пачку анкет з п´ятьма запитаннями від кухара, таксиста і друга… За двадцять п´ять хвилин спостереження за так званою екзит-польницею ніхто з близько трьох десятків електоральних одиниць у черзі на місцеве волевиявлення на неї не звернув уваги! Бідне дівча рятується маскою, антиковідка насунена на очі».
А для глибшого з´ясування змісту демократії завітайте за нагоди на Кобищани. Потовчіться з їхніми насельцями у супермаркеті, проїдьте з ними маршруткою, постійте у черзі до теплоенерго. Ви неодмінно з´ясуєте, що всіх порошенків і ющенків «стріляти треба», а «нашому хлопцю не дають працювати, він би давно їх пересаджав».
На запитання, чому за півтора року їхнім хлопцем не зроблено навіть спроби виконати хоч би щось обіцяне, ви почуєте повний опис вашої особистості з детальною характеристикою окремих органів, переконань і шкідливих звичок вашої тещі. Виявиться, що й земля вас у борг носить.
Нас – меншість, ми приречені стерпіти будь-кого із земляків і того, кого вони сьогодні виберуть. Терпимо ж блазня. Бо це – демократія.
Тепер про пісюни.
Студент Ілларіон Борисенко, котрий осквернив пам´ятник Героям Небесної сотні, справивши на нього нужду, наказом ректора Державного Університету Телекомунікацій від 23.10.2020, відрахований з навчального закладу.
Мережа зарясніла категоричними присудами. Чи не усе молоде покоління вихідців з-під териконів Донецького кряжу гамузом віднесено до «сєпарського непотребу» на кшталт Ілларіона Борисенка. «Зараховані до вишів без ЗНО, отримують по 5 тис. грн. стипендії і фактично утримуються державою, поливаючи брудом Україну», ̶ лейтмотив фейсбучного постування.
Навіть якщо ось така оцінка трохи й перебільшена, а серед переселенців таки ж є якась українська дещиця, демократія змушує нас жити з ними. Скільки б їх не було.
Відморозки завжди є поміж нас. Були вони й за Порошенка. Але сьогодні, з розмиттям «червоних ліній» у ставленні до окупанта і колаборантів, за превалювання у офіційному державному лексиконі капітулянтських гасел про «перестати стріляти» і «там наші люди» карт-бланш отримує зажопна наволоч.
Мерзота Борисенко – її електорат. Сьогодні увечері ми побачимо цифровий вираз південно-східного вандалізму.
Відтак, анатомічно-психологічний умовивід: між пісялами квартального блазня, як інструменту гри на роялі, і донецького малолітнього ідіота Борисенка – причинно-наслідковий зв'язок.
Що робити? Ампутувати.