Представляємо інтерв'ю з півзахисником «Полтави» Євгеном Трояновським, якого ПФЛ визнала героєм сьомого туру Першої ліги.
Всупереч прогнозам, перемога «Полтаві» у матчі з проблемним «Черкаським Дніпром» далася нелегко. Вдома черкасці спочатку вели у рахунку, потім його зрівнювали, аж поки на 70-й хвилині півзахисник Євген Трояновський не забив переможний м’яч, зробивши таким чином дубль у цьому матчі. Власне за цю звитягу ПФЛ спільно з Sport Arena визнали його Героєм сьомого туру в Першій лізі.
— Євгене, про негаразди омолодженого «Черкаського Дніпра» знають усі, окрім вас? Навіщо такі «наздоганялки» влаштували?
— То вже їхні проблеми, що в клубі відбувається, ми не загострювали на цьому увагу. Гарна молода команда, навіть програючи, не опускає руки, б’ється до останнього. Напружена гра була, ми налаштовувалися і їхали туди, зовсім не вважаючи, що три очки в кишені.
— Розкажи, якими словами підбадьорював команду по ходу матчу ваш головний тренер Анатолій Безсмертний.
— Він був задоволений самовіддачею, адже програвали, потім відігралися, повели в рахунку. Хоча потім пропустили, але добре, що забили третій і довели гру до перемоги. Всі задоволені, а тренер привітав із перемогою, заслужено виграли.
— Коли господарі забили другий м’яч, ти вирішив взяти ініціативу в свої руки? Здалося, голи тобі легко далися.
— Хлопці все підготували. У першому випадку був простріл від Антона Савіна і я ногу підставив. А вдруге там Саня Ковпак притримав м’яч, виконав подачу і мені потрібно було просто підлаштуватися. Тож це заслуга всієї команди, міг хтось інший забити. Головне, що виграли і йдемо у верхівці.
— До речі, це вас самих не дивує?
— Трохи незвично, команда ніколи так не стартувала, звісно це приємно. Ми боремося, зараз вже зіграли з гарними командами. Зібрався хороший колектив, нам під силу виконати завдання виходу до Прем’єр-ліги. Так, саме таке завдання нам озвучили, а чи зможемо втілити в життя, це вже від нас залежить.
— Такий прогрес вражає, адже за підсумками минулого сезону ФК «Полтава» посів 12 місце, що було визнано президентом клубу Леонідом Соболєвим незадовільним результатом. У травні, навіть не чекаючи завершення чемпіонату, було звільнено тренера Юрія Ярошенка. Футболісти теж отримали на горіхи?
— Те, що в клубі відбувається, нехай там і залишиться. Просто президент був незадоволений, воно й зрозуміло: все є для футболу, і з такими умовами команда не повинна йти на 12 місці. Тож це нормальна реакція людини, 12 місце не відповідає амбіціям. Тренери і гравці змінюються, ось і зараз склад змінився, прийшли тренери, у нас є рівноцінні люди, які можуть вийти і зіграти. Гарний склад підібрався.
— Після Ярошенка трішки побув наставником Прокопиненко, але в новий сезон клуб увійшов на чолі з Безсмертним. Ти минулого року працював з ним, поки його не замінили на Ярошенка?
— Я прийшов, коли вже Ярошенко був. Та у хлопців гарні відгуки про Безсмертного, багато хто зрадів, що він повернувся. Якщо президент так вирішив, значить, також розраховує, що команда буде йти у верхівці таблиці.
— В цьому чемпіонаті ви вже обіграли Десну (2:1), але поступилися Арсеналу (0:1). Що скажеш про матчі з фаворитами?
— З Десною складна й рівна гра була, не можна сказати, що ми переграли її повністю, фарт був присутній. Вони забили перші, але ми швидко відігралися, і другий гол, там гравець зрізав у свої ворота. Команда в тому сезоні заслужила на вихід до Прем’єр-ліги, але я не можу сказати, що ми їм поступалися.
«Арсенал»? Прикро, що програли. Билися за перше місце і, вважаю, ми були ближчими до успіху, але вони скористалися нашою помилкою і довели гру до перемоги. Також грають у комбінаційний футбол, показують гарну гру і заслужено йдуть на першому місці. Загалом, зараз рівень першої ліги цікавіший, він піднімається, з усіма командами складно грати, у всіх свої тактики, всі обирають свою гру і будують її.
— Кого ще назвете претендентами на путівку в УПЛ?
— Зараз сім турів зіграли, і складно про щось вголос заявляти. Нині п’ять команд йдуть поряд, і кожна гра може змінити багато чого. Десна, Геліос, ми будемо намагатися виходити у вищу лігу, досить вже в десятці йти. Потрібно виходити, з таким складом це реально.
Щодо «Арсеналу-Київ» – я не знаю, там від керівництва залежить. Та кожна команда з числа лідерів намагатиметься підвищитися, наше ж головне завдання — виходити на поле й грати. А там вже хай вирішують.
Зараз вийшов «Верес» замість «Десни», то вже не наші справи. Я вважаю, невеликі підсумки можна тільки після першого кола підводити. Зараз складно казати, тут матч програєш і можеш дуже низько впасти. Минулого сезону «Іллічівець» виділявся грою і складом, а в цьому чемпіонаті я такої команди не бачу.
— До речі, Маріуполь представляє твою рідну область, то в дитинстві тобі була пряма дорога до «Шахтаря», а ти опинився в «Динамо». Як так вийшло?
— Так, народився я у Слов’янську, Донецької області. Прийшов до футбольної секції, до тренера В’ячеслава Михайловича Караченцева. Грали на область ,аж раптом мене покликали до школи Шахтаря, до команди 92-го року народження. Два роки грав із старшими хлопцями, їздив тільки на матчі. А потім постало питання, щоб там жити, і ще нюанс один був…Словом, мене відпустили в Динамо, я поїхав і вже там запропонували залишитися. У Києві до 14 років грав, але повернувся до Донецька – у «Металург».
— Чому?
— Зіграв за «Динамо» один чемпіонат ДЮФЛУ, U-14, а потім набиралася група і в мене були розмови з тренером, він хотів, щоб я залишився. Але знову був нюанс,через який не склалося. А перед цим із Металурга тренер Анатолій Поляков два місяці телефонував, пропонував приїхати на контракт. Там база шикарна, всі умови є для футболу, пройшов у Металурзі всю школу -U-15, 16, 17, і пробився в першу команду. Це був один із тих періодів кар’єри, які запам’яталися на все життя.
— Якщо все було настільки дивовижно, хто ж тебе у 2014-ому здав в оренду алчевській «Сталі»?
— Це був Ташуєв, російський тренер. Ми вже підпускалися до основи, але тоді команда ставила завдання виходу в Лігу Європи, і він просто казав, що буде на 13-14 людей розраховувати. Мені ж потрібна була практика на дорослому рівні, і довелося перейти на кілька місяців у Сталь. Це був правильний крок, перша ліга тоді дуже цікава була. Поїхав, відіграв і повернувся до Металурга, у мене ще два роки контракту було.
— І відразу ж подався в іншу оренду – до клубу Чихура. Окрім гостинності, що в Грузії ще вразило?
— Як приїхав, першого ж дня – шок. Команда в горах базувалася, нічого немає, поле в жахливому стані, мені відразу хотілося втекти звідти. Але потім на збори в Туреччину поїхали, вони запропонували там залишитися.
— Що за команда, як грали?
— Не можу сказати, що там тоді був сильний чемпіонат, плюс — своя специфіка. Та той досвід також можу занести до свого активу. Порівняв, як і що. Там люди гарні, адекватні футболісти, є хороші, команди діляться на слабші і сильніші. Дві-три грають у футбол.
Чихуру спонсорувала заможна людина, він з села там якогось, з фінансами взагалі проблем не було. Ось тільки немає бази, інфраструктури, тренувалися й грали на одному полі. Там лише «Динамо» (Тбілісі) мало умови. Україна більш розвинута в цьому плані. Але все одно вдячний, що запросили спробувати свої сили.
— Хінкалі об’ївся на все життя?
— Одного разу спробував, смачне у них. Але їжа гостра, я спочатку не міг їсти, робив це тільки тому, що потрібно було щось їсти. Там є смачні страви, які тільки в Грузії потрібно пробувати.
— Повернувся з Кавказу і потрапив до «Динамо»?
— Повернувся із Грузії, стояло питання про донецький «Металург», в мене ще рік контракту був. Але команда розпалася, документи віддали.У мене агент займався пошуком команди, і виник варіант з «Динамо-2». Я побалакав з Вадимом Євтушенком, приїхав і підписав контракт.
— Виступали ви в позаминулому чемпіонаті Першої ліги не дуже. Що заважало?
— Там багато факторів нефутбольних. Команда молода, без завдань, Йшли на восьмому місці, а після зими нам давали на обкатку людей із дубля та U-19, і пішов нефарт, не могли виграти. Складно, коли немає завдань. Зарплатня, умови є, та не пішло щось. Намагалися, старалися, але так вийшло. Потім вирішили, що команда не потрібна і її розформували.
— Як ви потрапили до Полтави?
— Все так швидко відбулося – за день-два. Я з Юрієм Ярошенком вже працював, він мене ще в Металург кликав, коли в дитячій школі тренував 94-й рік, а я в команді 93-го був. Ось агент вийшов на нього, запропонував мою кандидатуру і я поїхав туди. Зранку підписав контракт, а вже наступного дня із «Зіркою» на Кубок грав. Тренер знав мої ігрові якості, і запросив до себе.
— Загалом ти забивний півзахисник, і за Сталь відзначався голами, і за Динамо-2, минулого сезону за Полтаву шість разів забив. Є улюблений гол?
— Напевне,коли за Динамо-2 із Десною грав, тоді я провів два м’ячі. Вони мені подобаються, ці два голи.
Віктор Карпенко