На Банковій вирішили закидати шапками ворога, а українців обіцянками миру. Як казав Леонід Кучма, «так це ж уже було», і було з нами.
Справжній план президента, судячи за все, треба чекати грудня, бо спіч із високої трибуни, — це, звісно, прекрасно, проте.... Головні пункти, які мене цікавили з огляду на оцінку реальності викладу нижче.
Нічого, суто поки «вода», бо по факту без громад не буде рішення ані по внутрішньо переміщених особах, ані по евакуйованих, ані по освіті. Саме тут одна з важливих складників стійкості — проте поки нічого.
Це мало бути конкретно про евакуйованих та ВПО, але у підсумку знову нічого. Національний стандарт безбар'єрності — на часі зараз (вибачте)?
Московська церква секта потребує окремого плану, коли можна треба покласти край простим рішенням РНБО? Інститут множинного громадянства — взагалі давно назріло.
Перезапуск дипломатичної служби — нарешті, бо наша дипслужба робить все, аби не робити діаспори та вирощувати актив України у місцях евакуації. Можливо, на цей час це зміниться?
Ну, й Міністерство єднання України, м-да... Сильно нам до того допомогло Міністерство реінтеграції, ага, бо без стратегії будь-яке подібне міністерство зробить те саме, що всі попередні: зжере бюджетний кошт та й по всьому.
«Культурний Рамштайн» — звучить красиво, але якось все що красиво звучить зазвичай нікуди не рухається. Оскільки сприяння створення кафедри україністики в іноземних університетах, пробачте, а у кращому — утопія.
Тому, поки почекаємо грудня; принаймні озвучене з політики ветеранів вказує, що можуть готувати реальні плани. Готувати та чути громадський сектор, якщо цього разу теж почнуть діалог із громадським сектором реальних стейкхолдерів, а не штатно грантово-наближених громадських організацій — шанс є.
Однак, якщо стандартна практика «круглий стіл», — не чекайте на щось, його не буде. Тому, м'яч досі на стороні поля президента та його ручного офісу.