У країні, де мільярди зникають швидше, ніж ранковий туман над Дніпром, влада нарешті знайшла головну бюджетну проблему.
Ні, не митні схеми. Не «Велике крадівництво». Не офшори. Не тендерні вампіри. А українка з Temu, яка замовила дитині кеди за 18 євро.
Саме її рятівники бюджету вирішили урочисто обкласти ПДВ.
Бо коли держава не може забрати гроші у справжніх злодіїв, вона йде до людей, які купують чохол на телефон на AliExpress. Це вже навіть не економічна політика. Це фіскальний гоп-стоп.
Особливо зворушливо звучали розповіді про «європейські норми». Так, у Європі теж є ПДВ на посилки. Але в Європі люди не купують на Temu від безвиході. Там це економія. А в Україні — спосіб вижити між тарифами, цінами й черговим «покращенням» від Мінфіну.
І от влада, яка колись обіцяла «кінець епохи бідності», тепер намагається балансувати бюджет за рахунок китайських шкарпеток і навушників.
Причому йшлося лише про 10 мільярдів гривень на рік. Сума, яку в наших державних коридорах можуть випадково загубити між кавомашиною та черговим «консультаційним договором». Але ні — саме ці гроші вирішили витрусити з людей, які після обстрілів купують павербанки й акумулятори на Amazon.
І тут стається політичне диво: Рада провалює голосування.
Після зустрічі Зеленського з фракцією.
Ах, яка тонка парламентська лірика. Це вже навіть не голосування. Це пасивно-агресивна сімейна сварка всередині монобільшості. Мовляв: «Володимире Олександровичу, кнопка теж має почуття».
Особливо комічно виглядає вся ця боротьба за копійки на тлі держави, де сотні мільярдів осідають у чорних дірах «правильних людей». Але їх чіпати страшно. Там зв’язки. Там «партнери». Там друзі друзів Єрмака, куми кумів і святі люди з тендерних комітетів.
Тому влада традиційно пішла до найслабших. До людей із Temu.
Бо це нова українська соціальна модель:
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»