Прекрасно розумію атошника з гранатою...
Несправедливість і байдужість.
Пох...їзм.
Це важко прийняти і усвідомити, що багатьом навкруги аж настільки пох...й. Це важко усвідомити і прийняти людині, яка готова на війні пожертвувати найціннішим - своїм життям.
Ти повертаєшся і ох...єваєш від того, що відбувається навколо.
Ветерани пішли на війну, втратили побратимів, здоров‘я, родини. Щоб ми могли пити каву в мирних містах.
А більшості пох...й.
Стигматизація - кончений атошник, контужений атошник, ветеран, заробітчанин.
Ветерани стикаються з байдужістю суспільства, незнайомих людей на вулиці, байдужістю колег і рідних.
Адаптації ветерана до мирного життя не існує на державному рівні. Кожен покладається на власні сили. «Спасай себя сам, уеб@н» и «спасибо за службу».
Я сам прийшов до психолога через 6 років після демобілізації, але й досі не знаю що вдію, якщо умовний маршрутник скаже, що він мене туди не посилав.
Погрожувати гранатою погано. Але іноді так хочеться.