побіжні нотатки до робочого плану заходів меншості щодо щеплення біомаси проти зе(мо)білізації
Адже ніхто за нас ту кляту скалу не злупасить. І роботи тепер додалося, хоча й до цього було – непочатий край. То ж станемо до неї, мазкою умившись і усвідомивши власну провину.
Вина наша, пані та панове, очевидна. Нумо, перелічимо кожен власний внесок у поразку здорового глузду. Зокрема, ще раз, вкотре: ми іронізували, коли треба було на увесь світ волати; вправлялися у лексичних вивертах, коли треба було дурнів називати дурнями; пробачали владі помилки, коли треба було вимагати їх виправлення; поблажливо картали друзів за невинний флірт із сумлінням, коли треба було зводѝти їх до психіатра. Перепрошуємо, до психолога.
Так, не вперше програємо. Але ж оце «не вперше» колись обов'язково стане «востаннє». Хтось упевнений, що не зараз? Що зо дня-на-день нас не ошелешать новаціями? Такими бажаними для вже ошелешених напередодні і з усієї сили?
Заангажовані Євхаристією колеги нас пробачать, але так вже склалося календарно, що доводиться лаятися на Різдво. Знаєте, як воно буває – промовчиш раз, промовчиш вдруге, глядь – навколо не аудиторія, а скотоферма з печальним Оруелом із-за сараю…
Лаємося на преЗе, котрому закон не писаний. Так, це не вперше і, точно, не востаннє комік, що загордився гарантом, крутить законом, як циган сонцем. Почалося з розгону Верховної Ради у гірших традиціях англійського Карла І і російського матроса Жєлєзнякова. Хтось би з освіченіших підказав нашому королю, що і Карл І, і матрос погано закінчили. Матрос взагалі у 24 роки.
Та чи знаєте ви пацанів з Кривого Рогу, котрі краї бачать?! Атож і нашого революційна доцільність, помножена на логічне бажання продюсера створити своєму дев'яносто п'ятому дітищу тепличні конкурентні умови, вивела на чергове відкрите порушення українського законодавства: Зе зневажливо відмахнувся від незеленої мухи – пункту 2 статті 204 та статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за якими іноземцям після відвідин анексованого Криму забороняється в’їзд на територію України. Трохи вже й підстаркувата зірка дискотеки 90-х із колись забійним хітом «It’s My Life», треба визнати, прикрасила сумнівне меню квартального кітчу. Доктору, принаймні, вистачило європейського виховання, щоби не стояти за роялем зі спущеними бриджами.
Грудьми ліг на контрольну смугу, захищаючи обісцяне реноме патрона і Голова Держприкордонслужби Сергій Дейнеко , котрому було наказано заявити, що Зе ніякого доктора Албана знати не знає. Та Зе спалив сам простакуватий доктор: щасливий нігерійський швед Dr. Alban не міг стримати захвату від «дуже гарної прогулянки Києвом з президентом у натовпі».
А ось оманський візит Зе, як на нас, на кпини здіймати не слід. У людини є якісь гроші, і не лише на чорний день. Є обов'язки перед Першою половиною і так само – перед Першим першокласником. Є й час. Ковзанку під вікнами офісу Богдан вже бозна коли підготував – чекає, коли синоптична пані Наталка Діденко та її вгодований кіт відмашку дадуть на морози. У столиці немає перебоїв із шаурмою. Дівчинка Юля (Мендель – авт.) офіс і хазяїна так вірно стереже, що теж нікому спуску не дасть – готова цілодобово огризатися.
А рік же позаду не з легких – уявіть лишень, яких душевних мук, якої напруги національно-прихованих сил, фактично – метемпсихозу (реінкарнації – авт.), вартувало Зе вітання кремлівського чорта з прийдешнім новоріччям! Та ні, які там муки совісті?! Швидше нетерплячка отієї дівки, що аж регне заміж, та ніхто не свата.
Гадаєте, хотілося йти на презентацію «убивць Шеремета»? Так хіба ж з двох пар силових рук вирвешся? З авакових лабет, можливо, якось би і вив'юнився, адже зі штанів випадав на раз, так наспів свій на сто відсотків генпрокурор з неабиякою фізпідготовкою у київському приватному українсько-ізраїльському Міжнародному Соломоновому університеті, нехай і неіснуючому. Затягли…
Хтось кине в Зе каменем, не знаючи достеменно глибини родинних стосунків і того, як близько сприйняв син батьківські совкові напуття про інтерполяцію і біомасу? Які у цьому разі шансонетки?!
То, краяни, жаба зелена вас душить, заздрите ви різдвяним зустрічам нашого преЗе з виконавчим президентом державного генерального резервного фонду Султанату Оман Абдулсаламов аль-Муршид'ом, котрого на тамтешніх пісках хіба що остання оманка не знає. Ні, ми не в сенсі велелюбного дівчачура Боді Яременка. Просто посада маскатського візаві українського гетьмана із гетьманською неспівмірна. Вести офіційні перемовини з тим Абдусаламовим, без сумніву гарним чоловіком – себе не поважати: зустрітися нормальний президент з оманським резервістом міг хіба що у черзі до нужника. Випадково.
Гоніть ви ту жабу й від номеру в готелі Al Bustan Palace Ritz-Carlton! Чому вас так тягне до представницьких п'ятизіркових люксів на двох з видом на гори Аль-Хаджар з одного вікна та на Оманське море – з іншого? Баловані? Нікуди кровних дівати? По 29 894 грн ($1263) за ніч? Нехай навіть і зі сніданком. Ніби хтось заважає вам обрати скромніший номер за смішні гроші – якісь там $325.
Вгамуйте, панове, первісні інстинкти, і буде вам щастя як на Різдво, так і на наступні чотири роки. Можливо, й раніше, коли раптом підвезуть олії до зеленого шапіто.
О, прикінцева асоціація! Днями якийсь телеканал показав давню польську стрічку «Хрестоносці» про те, як об'єднані слов'яни начистили пику тевтонським зайдам під Грюнвальдом. У фільмі є доволі натуралістична, як для смаків сучасних естетів, сцена – на застіллі тевтонського магістра з польськими послами столами гасали туди-сюди блазні, перекидаючи тарілі з наїдками. Приблизно такий вигляд має дефіле нашого блазня правовим полем.