або про мідяк для перевізника на переправі
Скільки треба платити середньо-парламентському «слузі-юзику», щоб спонукати його дочитати середньої довжини законопроєкт до прикінцевих положень? Чи хтось готовий наділити «юзика» здатністю на законотворчість?
Остання справа для людини, котрій принципово важливо показати себе цивілізованою – рахувати чужі гроші. Але собі дорожче – це «у них», там, де гроші працюють марксовим засобом еквіваленту створення додаткової вартості. На наших пострадянських теренах чужі кишені ще довго будуть предметом прискіпливої уваги тих, чиї кишені перманентно перебувають у поетичному стані «вивернутих святом» (©, Леонід Талалай). Та від публіки, яка владу, пам'ятники і вулиці вибирає по приколу, марно чекати розуміння глибокого внутрішнього зв'язку претензій до чужих кишень і суспільної користі від професіоналізму їх власників.
А тепер ще з'ясувалося, що й у головного рехворматора – бубочки Зе «дуже примітивне розуміння економічних процесів»!
Атож, знайти компроміс між 497,7 тис. за грудень заступника пана Бородянського з Мінкульту і 2,2 тис. (0,5 ставки) сільської бібліотекарки за той же грудень не вдасться ні нам, ні шановному фінансовому економісту Сергію Фурсі з його абсолютно правильними уявленнями про необхідність високо оплачувати вищий державний менеджмент. Усі аргументи на користь здорового глузду і світового досвіду успішних економік та їх кадрових драйверів вигоряють у шалі червоних очей класового антипода.
Погасити залишковий шал у червоних очах важко хворого совкового ватяника від довгої низки нулів після арабської цифри в деклараціях очільництва пропонують різними способами. Хтось був би не проти вкоротити загребущі кінцівки можновладців тривіальною сокирою, іншому імпонує китайський досвід прорідження корумпованого чиновництва періодичними розстрілами.
А хтось ще б погодував вовка, хоч той лише на ліс і дивиться. Зокрема, розумування малюсьок з посиланнями на зарубіжжя про високі платні держслужбовцям, які, мовляв, компенсують втрачені вигоди потенційних корупціонерів, є міфом, спростувати який до снаги і сорокадворічному нелоху. Навіть нашої дилетантської бази вистачає для висновку про кардинальну несумісність мотивацій у сферах державного управління і комерції. У політику і владу нормальні люди – мова, звісно, не про квартал'95 – йдуть заради вивершення власного его чи ще якогось невилікуваного вчасно комплексу. Рідше – заради того, щоб «ще не вмерла». В усіх випадках бажано усвідомлювати свої задатки і можливості.
У комерційних і виконавчих директорів на думці інше – постійно непорожній холодильник, постійні і гарячі 90х60х90 під боком, постійні Буковель, а тепер ще й Оман. Ну, дехто колекціонує яйця Фаберже або дуже раннього Ботічеллі. Є поміж них благодійники Гейтси.
Тож говорити про підтягування ставки міністра до його прибутків на попередній посаді власника ательє весільних послуг некоректно. Організація першої шлюбної ночі і облаштування робочих місць для її учасників, погодьмось, чимось невловимим, але таки відрізняються.
Знизуйте – не знизуйте плечами, але наш п'ятак тут на боці малописьменного плебсу. За оті неуявні бібліотекаркою стоси банкнот у загребущих руках безсовісних міністрів (пробачимо жіночку, вона, ще неоцифрована, про банківську карточку лише читала) пристойна влада могла би винайняти якщо й не перших випускників Оксфорду, то й не останніх Гарварду. У нас же на бюджетний мед до 10 тис. євро на місяць злетілися зелені мухи з усіх маргінальних помийниць!
Заувага: робити умовиводи на підставі діяльності невігласів, рекрутованих до влади «кварталом блазнів» по сей день невідомо з якою метою, значить – кидати виклик людській еволюції. Поґуґліть тему і ви дізнаєтесь, що на картку пересічного польського міністра щомісяця капає 3300 доларів, а на картку пересічного поляка – 950. Чеський головний освітянин отримує щомісяця 3900 євро на руки, а середній чех-вчитель – 928 євро, теж «чистими». «Какая разница?». Не скажіть. Бо і пересічний поляк, і середній чех у масі своїй ЗАДОВОЛЕНІ СВОЄЮ платнею! Які претензії до чужих заробітків?!
Абстрагуймось, панове, від сарани і підбиваємося до підсумку: міністру Бородянському ми б теж виплатити оті грудневі 112,9 тис. грн. Але не за те, що пан міністр готовий тягати рояль за блазнем, а хоча б за натяк на яку-не-яку культурну революцію. У некитайському сенсі цього слова.
Керманичу Укрпошти Ігореві Смєлянському перед отриманням у січні вже закладених до фінплану 1,9 млн грн. місячного утримання радили б тиждень поносити вермішель, миючі засоби і пенсії бабцям у вимираючих селах, успішно відбитися від здичавілих псів і не нажити остеохондрозу. І подивитися у вічі місцевим колегам. Не факт, що від колег вдасться відбитися.
Думаєте, чого Трамп такий злий? Тому що заробляє менше поштаря Смєлянського.