Художниця Зінаїда Кубар звинуватила Сергія Льовочкіна в тиску через силові структури.
Звинувачення Зінаїди Кубар на адресу Сергія Льовочкіна: погрози, тиск через силові структури та кримінальні статті.
Художниця Зінаїда Кубар публічно виступила із заявою про систематичний тиск та погрози з боку народного депутата Сергія Льовочкіна — ексглави Адміністрації президента за Віктора Януковича та колишнього депутата від нині забороненої ОПЗЖ, з яким у неї є спільні діти.
За словами Кубар, рішення щодо місця служби військовослужбовця, з яким вона перебуває у стосунках, ухвалювалися під впливом Льовочкіна та оформлювалися формально наказами керівника Державної прикордонної служби Сергія Дайнеко.
Вона стверджує, що тиск мав особистий і цілеспрямований характер, використовуючись як спосіб покарання через службові механізми.
У своїй заяві Кубар описує тривалий період психологічного тиску: повідомлення з погрозами та образами, прямі натяки на «каральну службу» для її партнера, погрози на її адресу та організація стеження. Як вона зазначає, довгий час вона ігнорувала повідомлення та уникала розголосу, але зрештою вважала мовчання небезпечним. Кубар підкреслює, що не розглядає подібні дії як особистий конфлікт, а вважає їх зловживанням владою та спробою контролювати її життя після завершення стосунків.
Після публічного звернення Зінаїда Кубар подала заяву до поліції, звинувачуючи Сергія Льовочкіна у вчиненні низки злочинів. Йдеться про статтю 151-2 КК України — примушування до «відновлення сім’ї» через психологічний тиск, погрози, стеження та незаконний вплив на її партнера; статтю 126-1 КК України — домашнє насильство, включаючи фізичний вплив у період спільного проживання, що, за її словами, підтверджено медичними документами та зафіксованим викликом поліції, за яким раніше кримінальну справу не відкрили; статтю 182 КК України — порушення недоторканності приватного життя, оскільки, за твердженням Кубар, Льовочкін надсилав її нинішньому чоловікові інтимні відеозаписи, зроблені без її згоди в минулому; а також статтю 289 КК України — незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме викрадення її автомобіля з метою залякування та демонстрації її вразливості.
Кубар стверджує, що володіє всіма доказами щодо зазначених епізодів і готова надати їх ЗМІ для забезпечення громадського контролю та підвищення ймовірності справедливого розслідування. У центрі цієї історії — не лише особистий конфлікт, а й звинувачення у використанні політичного та силового впливу для тиску на приватних осіб. Якщо викладені факти будуть підтверджені в ході слідства, це може свідчити про серйозне зловживання владою та втручання в роботу державних органів у особистих інтересах. Тому цей випадок виходить за рамки «сімейної драми» і потребує не кулуарних домовленостей, а відкритого та процесуального оцінювання з боку правоохоронних органів.