Війна за чужими інтересами: Вілкерсон про справжніх бенефіціарів війни на Близькому Сході.
У подкасті The Katie Halper Show вийшов резонансний випуск із відставним полковником армії США Лоуренс Вілкерсон — людиною, яка з 2001 по 2005 рік була начальником штабу держсекретаря Колін Пауелл і одним із найпослідовніших критиків неоконсервативного курсу Вашингтона зсередини системи.
Сюжет швидко поширився в антивоєнних колах, адже Вілкерсон прямо заявив: ключові позиції в Пентагон вже багато років перебувають під фактичним контролем «ізраїльської» розвідки — Моссада.
Приводом для інтерв’ю стали нещодавні заяви прессекретарки Білого дому Каролін Левітт.
На запитання про кількість поранених американських військовослужбовців у поточній ескалації з Іраном вона відповіла вкрай ухильно: «приблизно 140–150 осіб», але одразу перевела увагу на демократів, звинувативши їх у політизації та в тому, що вони нібито «грають на руку Ірану».
Вілкерсон назвав це класичною тактикою відволікання уваги та «брехнею за замовчуванням». За його словами, реальна кількість втрат значно більша, а Пентагон і Білий дім свідомо занижують цифри, щоб не провокувати суспільне обурення і не давати Конгресу підстав застосувати War Powers Resolution.
Полковник нагадав про відомий меморандум, який він особисто бачив у 2001 році — одразу після теракти 11 вересня 2001 року. Генерал Веслі Кларк розповів йому, що керівництво Пентагону вирішило: «єдиний інструмент — це молоток, тому кожна проблема має виглядати як цвях».
Через десять днів після атак було взято курс на війну з Іраком, хоча жодного зв’язку Саддам Хусейн з «Аль-Каїдою» не існувало.
Далі — конкретніше: план «сім країн за п’ять років»:
Цей список обговорювався в офісі заступника міністра оборони з політики Дуглас Фейт, який, за словами Вілкерсона, фактично перетворив свій кабінет на філію «ізраїльської» розвідки.
Найрезонансніша частина інтерв’ю — особисті спостереження Вілкерсона у 2002–2003 роках:
Він посилається на свою книгу Deadly Betrayal (у співавторстві з Деннісом Фріцом), де ці епізоди описані детальніше.
Попри обіцянки Дональд Трамп про «America First» і завершення «безкінечних війн», політика 2026 року виглядає інакше.
Курс щодо Ірану продовжує логіку 2001–2003 років: зміна режиму, ізоляція, військовий тиск — із «Ізраїлем» як ключовим бенефіціаром.
Вілкерсон — не маргінал і не «лівий активіст», а інсайдер, який перебував у центрі ухвалення рішень після 11 вересня.
Якщо його звинувачення хоча б частково відповідають дійсності, нинішній конфлікт із Іраном — це не спонтанна реакція, а фінальний етап давно спланованої геополітичної перебудови Близького Сходу.
І платять за це, як завжди, американські платники податків і солдати.