АБО ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО ПОКІЙНОГО
«Після бійки кулаками не махають», як слушно зауважено у відомій приказці.
Alea iacta est (укр. – «жереб кинуто»), землю виділено, Домоклів меч уже над головою. Залишилось лише згадати великою кількістю літер про новопреставленого.
Наш герой: двоповерховий цегляний будинок, розміщений на сучасній вулиці Конституції (Шевченківський район міста Полтави Полтавської міської громади Полтавського району Полтавської області) за сучасною адресою: вулиця Конституції, 9.
Орієнтовне датування побудови житлового будинку – остання третина ХІХ століття. Власником землі приватного домоволодіння за новітньою адресою: вулиця Конституції, 9 (за нумерацією 1886 року – будинок №7) був спадковий купець першої гільдії, купець Лубенський першої гільдії (на 1874 рік), домовласник і орендодавець, гласний Полтавської міської думи першої категорії (на 1874 та 1887 роки), спадковий почесний громадянин міста Полтави, член облікового комітету відділення Державного банку (з 1881 року), член Полтавського губернського комітету опіки в’язницями (у 1886 році), член, а згодом почесний член благодійної установи – Полтавське губернське піклування дитячими притулками упродовж, орієнтовно, 1874 – 1894 років – Федір (інколи Феодор) Григорович Айзенштейн.
Як власника будинку його прізвище також відображено у Списку домовласників міста Полтави на липень 1896 року за сучасною адресою: вулиця Конституції, 9.
У 1881 – 1891 роках Ф. Г. Айзенштейн належав до ради Товариства взаємного кредиту, а також був (орієнтовно у 1881 – 1889 роках) членом Відділення Кременчуцького комерційного банку, який розміщувався у його приватному будинку по вулиці Стрітенській.
Родина Айзенштейнів (зокрема й безпосередньо Федір Григорович) володіла нерухомим майном у Полтаві, яке здавала у найм та орендувала для фізичних та юридичних осіб. Наприклад, у будинкові по вулиці Кобеляцькій (зараз Європейська) на 1894 рік мешкав Іларіон Савич Комашко, міщанин, писар-переписувач Полтавської губернської земської управи. Відповідно до тогочасної нумерації 1881 року, в будинку №20 (на 1898 рік – №17) по вулиці Стрітенській квартирував у 1891 – 1894 роках член оціночної комісії Полтавського земельного банку Роман Іванович Богданович; у 1896 році – Олександр Федорович Фомін, член ради Товариства взаємодопомоги прикажчиків-християн міста Полтави; в 1897 – 1899 роках – Міське трикласне училище, а в 1900 році – надвірний радник Микола Степанович Лук’янов, учитель природознавства, історії та фізики Олександрійського реального училища (зараз – будинок Відокремленого структурного підрозділу «Полтавський політехнічний фаховий коледж Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»). Додатковим свідченням зростання нерухомого майна Федора Григоровича Айзенштейна є інформація про нове місце проживання у власному приватному будинку по вулиці Протопопівській (зараз – Котляревського).
Донька Ф. Г. Айзенштейна – Дарія Федорівна – спадкова почесна громадянка міста Полтави, також мешкала у будинку за сучасною адресою: вулиця Конституції, 9, працюючи писаркою в Полтавській повітовій земській управі в 1897 році.
Квартирантами описуваного домоволодіння за новітньою адресою: вулиця Конституції, 9 були: у 1886 – 1890 роках – Василь Васильович Юр’єв-Пиковець (інколи Пековець), котрий працював у Кабінеті присяжних повірених в Полтавському будинку державних установ (так званих «присутнісних місць») за сучасною адресою: вулиця Соборності, 36 (зараз – будинок Полтавської міської ради), а в 1892 – 1895 роках – член губернських присутнісних місць, колезький секретар Петро Олександрович Алексєєв.
Описуваний будинок на 6 лютого (25 січня за юліанським календарем) 1894 року було телефонізовано. Абонентський номер «19» належав безпосередньо Федору Григоровичу Айзенштейну, що відображено у Списку абонентів Полтавської телефонної мережі. 23 (11) жовтня 1895 року абонентський номер, зареєстрований на Ф. Г. Айзенштейна, змінився на «62».
Ціннісним і недостатньо дослідженим фактом є функціонування у зазначеному будинку Айзенштейна в 1900 році Статистико-економічного («дев’ятого») бюро Полтавської губернської земської управи, завідувачем якого був український громадсько-політичний діяч, статистик, етнограф, фольклорист ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ РУСОВ (1847 – 1915), який очолював бюро упродовж 1899 – 1902 років.
Він був активним членом українського національно-визвольного руху, членом «Старої Громади» у Києві, товаришем і соратником Михайла Петровича Драгоманова (1841 – 1895) – українського громадсько-політичного, культурного діяча, історика, філософа, економіста та політемігранта, чоловіком Софії Федорівни Русової (Ліндфорс; 1856 – 1940) – української громадсько-політичної діячки, письменниці, педагогині, фундаторки системи української національної шкільної освіти, співзасновниці українського феміністичного руху, членкині Української Центральної Ради.
Його помічником, у цей час, працював український статистик, громадський діяч, майбутній очільник Українського клубу в Полтаві в 1913 – 1918 роках – Григорій Григорович Ротмістров (1864 – 1940); статистиком був Борис Осипович Лемперт, писцями – Лев Михайлович Гамалія та Софія Миколаївна Комаровська.
Після утвердження радянської влади у Полтаві в грудні 1919 року відбулася націоналізація житлових площ. Упродовж всього радянського періоду, а також періоду нацистської окупації міста (1941 – 1943 років) домоволодіння виконувало переважно функцію житлового приміщення, у повоєнний період знову телефонізованого. Свідченням цього факту є наявний абонентський номер «20-78» на 1962 рік, а «7-15-13» – на 1973 рік, який належав Сегал А. В.
Після проголошення незалежності України у 1991 році будинок продовжував виконувати функцію житлового приміщення. На початку ХХІ століття, на першому поверсі будинку діяла аптека «Аір Зелена скарбниця», відома та популярна серед полтавців «Зелена аптека».
Р.S.: Але кому цікава ця вся писанина, історія про досліджуваний об’єкт (приналежність до родини Айзенштейнів) або перебування видатного О. Русова? Хто це буде читати? Головне – це ж гроші та якісь примарні бенефіти… Чи не так?