Демографічні втрати області під час голодного мору 1932-33 років обчислюються сотнями тисяч загиблих.
Про це розповів заступник директора Держархіву у Полтавській області Тарас Пустовіт.
“Злочинно діяла влада як у центрі, так і на місцях. План хлібозаготівель для усіх районів Полтавщини було явно завищено. За словами тодішнього першого секретаря Харківського обкому КП(б)У Терехова, «його приймали на око», без урахування економічного стану господарств. Очевидним був тиск з боку центральних органів влади”.
За словами Тараса Пустовіта, тоді місцеве керівництво не змогло протистояти диктатові центру, й фактично проводило злочинну політику, спрямовану на винищення українського села. Окремі села та сільради стали заносити на так звану «чорну дошку». У таких селах заборонялася торгівля, із сільських споживчих товариств вивозились всі промислові і продовольчі товари, а щоб одноосібники чи колгоспники не могли купити щось із харчів у сусідніх селах чи місті, виїзд за межі даного населеного пункту заборонявся.
“На Полтавщині на «чорну дошку» потрапили села Лютенька Гадяцького району та Кам’яні Потоки Кременчуцького району. Для їх мешканців це означало фактичне приречення на голодну смерть”.
Установити загальну кількість втрат на Полтавщині не так уже й складно, вважає Тарас Пустовіт.
“Якщо порівняти матеріали перепису 1926 та 1939 рр., то кількість населення на території Полтавщині зменшилася на 414 тис. чол. А загальні демографічні втрати, яких зазнав Полтавський край, становлять страхітливе число, що наближається до мільйона осіб”.