Полтавська битва стала кульмінацією спроби Івана Мазепи вирвати Україну з московського ярма.
Це був день, коли вирішувалася доля не лише України, а й усієї Східної Європи.
Після Батуринської трагедії 1708 року союз Мазепи з Карлом XII опинився у складному становищі.
Україна втратила головний арсенал і ресурси.
Обіцяна допомога від Кримського ханства й Османської імперії так і не надійшла.
Московські війська тероризували села й міста, щоб зламати підтримку гетьмана.
Попри це, у квітні 1709 року до Мазепи приєдналося близько 7,5 тисяч запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Це дало шанс об’єднати сили зі шведами.
У травні 1709 року війська Карла XII підійшли до Полтави.
Місто обороняли московські гарнізони, укріплені артилерією.
Облога тривала понад два місяці, але виснажувала шведів і козаків.
Спроба захопити Полтаву виявилася затяжною та затримала головний наступ на Москву.
Армія Петра І: 40 тисяч солдатів і 102 гармати.
Армія Карла XII: близько 25 тисяч, серед них кілька тисяч козаків Мазепи й запорожців Гордієнка.
Перевага Москви була значною, особливо в артилерії.
Особливу роль у битві відіграв відомий ватажок Правобережжя Семен Палій.
Ще кілька років перед тим він очолював антипольське повстання й став народним героєм.
За наказом Петра та сприяння Мазепи Палія було заарештовано й заслано до Сибіру.
У листопаді 1708 року Петро І повернув його із заслання, розуміючи величезний авторитет Палія серед українців.
На Полтавському полі Палій уже воював на боці Москви, очолюючи частину козаків Лівобережжя. Його участь дозволила цареві використати українців проти українців: козаків Мазепи й Гордієнка нейтралізували інші козацькі загони, вірні царю. Це стало одним із найболючіших епізодів битви — брат ішов на брата.
Карл XII, поранений напередодні, не міг керувати військом особисто.
Шведські колони атакували московські редути, але потрапили під щільний артилерійний вогонь.
Сили були нерівні.
Вирішальним фактором стала чисельна перевага та артилерія Петра І, підсилена тим, що частина українських сил воювала проти власного гетьмана.
Бій завершився катастрофою для шведсько-українського війська.
Після поразки Карл XII, Мазепа, Гордієнко та кілька сотень козаків прорвалися до Дніпра й відступили в Бендери (Молдавія).
Івану Мазепі тоді було близько 70 років. Попри похилий вік, він особисто вирушив у похід, розділив усі труднощі війни зі своїми козаками й до кінця боровся за незалежність.
У Бендерах, у селі Варниця, 2 вересня 1709 року гетьман помер. Його поховали спершу в Галаці, а пізніше перепоховали, але московська влада знищила могилу.
Для України поразка в цій війні означала посилення московського контролю та придушення будь-яких спроб незалежності. Трагічно, але участь Семена Палія на боці Москви стала одним із чинників цієї поразки.
Союз зі Швецією показав: українське питання було й залишається частиною великої європейської політики. Полтава — це нагадування: роз’єднаність українців завжди грала на руку Москві.
Він розумів, що для перемоги потрібно здобути власну силу всередині України та водночас авторитет у Європі, аби заручитися підтримкою. Але навіть найсильніший стратег не міг передбачити зрад і розколів, які врешті стали вирішальними.