Недарма в народі кажуть, що ложка дьогтю псує діжку меду. Отак днями мені довелося «пекти раків» перед львівськими друзями за рідне місто. І де? В дендропарку, який кілька років як став однією з візитівок Полтави. Прекрасною візитівкою, відновленою перлиною садово-паркового мистецтва, який владі й небайдужим полтавцям вдалося більш-менш відновити після двох десятиліть занедбаності й безгоспності. Хоча в нового керівництва міського парку ще дуже багато роботи, адже недобрі люди за багато років завдали йому непоправної шкоди: зникло дуже багато унікальних видів дерев і кущів, які засновники дендропарку свого часу звозили з усіх усюд. Та зараз тут красиво й затишно, це – одне з улюблених міст відпочинку містян.
Утім, як театр починається з вішалки, так і дендропарк починається з вивіски. Львівські приятелі з сарказмом спитали мене: невже в духовній столиці Подніпрянської України, в Полтаві, яка дала світу зачинателя української літературної мови Івана Котляревського, не знають... рідної мови? Чи немає вчителів-мовників? І ткнули носом у карту-схему дендропарку. Тицьнувши пальцем у напис: «Вхід з вул.Бакінських комісарів», поцікавилися, чи Полтаву оминув процес декомунізації, бо на решті території країни вона вже рік як відбулася. Прикро було це чути. А головне, що заперечити їм було нічого: граматичні помилки, русизми... Ну, звісно, слово «бакинських» пишеться через «и», а не через «і», і тепер ця вулиця носить назву Січових стрільців. І по-українськи таки «діброва», а не «дубрава»...
Як вухо музиканта мимоволі завжди «ловить» фальш, так і людям, які знають і плекають рідну мову, в око впадають помилки... Здавалося б, дрібниця, але неприємно. Мені тільки залишилося пообіцяти львів’янам, що до наступного їхнього приїзду все буде виправлено...
Зізнаюся, що десятки разів проїздила й проходила повз карту-схему, але жодного разу не вчитувалася. Тепер же помітила на покажчиках і фактологічну помилку, про яку, ясна річ, львів’янам не сказала.
Але з директором міського парку Михайлом Шлафером про це говорила. Мене, як людину, котра півстоліття прожила у селищі Яківці (передмістя Полтави), здивувало, що Тамарівський ліс на карті позначений як «Шведський ліс». Адже це - переписування і історії, й географії. Яківці у ХІХ - початку ХХ століття були маєтностями всесвітньо відомого професора медицини Миколи Скліфосовського. Це був весільний посаг його другої дружини. На честь падчерки Тамари він заклав і назвав цей ліс. Тут ще й досі збереглися залишки викладених цеглою доріжок і кільцеві алеї. А якийсь клаптик лісу назвати «Тамарин гай»… Ну не можна так фривольно поводитися з топонімікою…
Михайло Шлафер погодився, що помилки треба виправляти. Але поскаржився на брак коштів. У штаті всього три людини(разом з ним). Й навіть існуючі покажчики були виготовлені Спілкою рекламістів як благодійна допомога дендропарку...
Михало Львович висловив побажання, щоб мої знайомі львів’яни замість вишукування помилок краще знайшли б кошти на оновлення покажчиків і карти-схеми. Звісно, я на таку ганебну пропозицію не пристала. Адже і серед полтавських народних обранців достатньо ду-у-уже заможних людей, котрі в змозі це профінансувати. Наприклад, донька полтавського міського голови Олександра Мамая депутат Шевченківської райради Полтави Наталія Мамай-Кириченко тільки готівки задекларувала за минулий рік 33 мільйони гривень; його падчерка, депутат міськради Ірина Климко задекларувала 29 мільйонів гривень готівки. А сам Олександр Мамай вказав у декларації, що має 49 мільйонів готівки. То що для них кілька сотень гривень заради престижу рідного міста?! Пилюка на черевиках...
Чи не так?
Людмила Стельмах (Кучеренко)