Про фарисейство.
Вірю, що переважна більшість людей, які вийшли вчора на Майдан і на вулицю Банкову щиро переживають за наслідки перемовин Президента у «нормандському форматі».
Переконана, що російські умови повернення територій є неприйнятними. Для мене завжди червоними лініями були амністія, вибори під окупацією, особливий статус в Конституції і в законах.
Знаю, що серед радників Президента Зеленського є ті, хто не бачить ані червоних ліній, ані України.
Але тут хочу нагадати, як ці червоні лінії хтось переходив:
- 5 вересня 2014 року і 12 лютого 2015 року, коли був підписаний Мінськ-1 і Мінськ-2. Тоді російських маріонеток визнали, посадили за стіл перемовин і підписали з ними угоди. Там же і написано: «провести вибори під дулами автоматів»;
- 16 вересня 2014 року, коли за закритими дверима з виключеним табло Верховна Рада проголосувала амністію для бойовиків, вибори і особливий статус для окупованих територій;
- 16 липня і 31 серпня 2015 року, коли депутати голосували за президентські зміни до Конституції з особливим статусом;
- 6 жовтня 2017 року і 4 жовтня 2018 року, коли депутати подовжували дію закону про особливий статус.
І цей хтось - Президент Порошенко разом з коаліцією.
І останній тест на вошивість - конституційне подання про визнання неконституційними амністії і особливого статусу від 11 липня 2019 року. Скільки підписів ви знайдете з числа тих, що стоять сьогодні на сцені?
Тому моє особисте застереження до Президента Зеленського: «Петро напереходив червоні лінії. Не будь як Петро».