Не лише геополітика: як релігійні пророцтва впливають на війну.
Коли дивишся на події на Близькому Сході й намагаєшся зрозуміти логіку переговорів, санкцій і воєнних операцій, виникає відчуття, що чогось важливого бракує. Ніби спостерігаєш за шаховою партією, не знаючи правил одного з гравців.
Йдеться не про те, що держави «дотримуються пророцтв». Йдеться про те, що частина людей, які впливають на рішення, щиро так мислить. А це змінює поведінку держав.
Це «щось» — релігійна есхатологія. Вчення про кінець часів. І вона не на узбіччі подій. Вона в центрі.
Існує теорія — її сформулював китайський аналітик Цзян Сюецін, якого західні медіа прозвали «китайським Нострадамусом» після того, як кілька його прогнозів справдилися буквально.
Теорія називається «законом есхатологічної конвергенції».
Суть проста: візьміть пророцтва про кінець світу з кожної великої релігійної традиції, знайдіть точки збігу — і ви отримаєте координати, до яких віруючі з грошима й ракетами реально рухаються. Не тому, що Бог наказав, а тому, що вони вірять, що Бог наказав. А в геополітиці щира віра, підкріплена ядерним арсеналом, здатна створювати самопідтвердження.
Чотири традиції. Чотири карти. Усі вказують в одну точку.
Американський євангельський рух — десятки мільйонів виборців і значне представництво в Конгресі — переконаний у такому:
«Ізраїль» має контролювати біблійні території. Третій храм має бути зведений на Храмовій горі. Має відбутися світова війна за участю «Ізраїлю». І тоді повернеться Христос.
Це не метафора. Для деяких впливових кіл це справді важлива рамка мислення.
Джон Гейгі — засновник Christians United for Israel — десятиліттями лобіює Вашингтон саме на цій основі. Майк Помпео, державний секретар за Трампа, в одному з інтерв’ю припустив, що ми, можливо, живемо в подіях Книги Естер. І це не звучало як метафора.
Для цих людей підтримка «Ізраїлю» — не лише геополітичний розрахунок, а й виконання Божої волі. І вони голосують. І фінансують кампанії. І впливають на рішення.
У найрадикальнішій формі — серед частини ізраїльських поселенців і релігійних націоналістів — доктрина звучить так:
Третій храм не може бути збудований, поки на Храмовій горі стоїть мечеть Аль-Акса — третя святиня ісламу, яка перебуває там із VII століття.
«Великий «Ізраїль» — від Нілу до Євфрату, що охоплює частини сучасних Єгипту, Йорданії, Саудівської Аравії, Лівану, Сирії та Іраку — розглядається не як політичне прагнення, а як Божественна обітниця. Її виконання, за цими уявленнями, має запустити месіанську епоху.
Ітамар Бен-Гвір, нинішній міністр національної безпеки Ізраїлю, неодноразово відвідував Храмову гору, підкреслюючи ідею єврейського суверенітету над нею.
Він є частиною уряду.
Іранська стратегічна теологія значною мірою пов’язана з очікуванням повернення Прихованого Імама — дванадцятого імама, який, згідно з віруваннями, зник у IX столітті й має повернутися в час великих потрясінь.
Цьому передує період великої війни, посилення ролі Персії та фінальне протистояння із «силами неправди».
У сучасному іранському дискурсі ці «сили» часто ототожнюються з «Ізраїлем» і США.
Представники Корпусу вартових ісламської революції нерідко описують конфлікт у релігійних термінах — не лише як риторику, а як елемент світогляду.
Якщо подивитися на інтерпретації подій у межах різних релігійних уявлень, можна побачити спільні мотиви:
Класичний геополітичний аналіз оперує інтересами: ресурси, території, вплив, економіка. Це важливо.
Але він не завжди враховує фактори, пов’язані з переконаннями та світоглядом, які можуть впливати на поведінку політичних акторів.
Релігійні уявлення можуть відігравати роль у формуванні рішень, особливо там, де вони поєднуються з політикою та ідентичністю.
Якщо різні релігійні традиції формують схожі уявлення про майбутнє — і якщо частина політичних еліт або суспільств справді на них орієнтується, — чи можна розглядати сучасні конфлікти лише як раціональні?
Як ви вважаєте: наскільки релігійний світогляд реально впливає на перебіг воєн і політики? Чи все ж визначальними залишаються прагматичні інтереси?