Зараз, коли перша реакція на звільнення острова Зміїний вляглася, варто звернути увагу на сакральний і символічний аспект.
Річ у тім, що острів цей дуже не простий за своїм значенням для античної цивілізації. У різноманітних давньогрецьких джерелах він описується як священний острів героя Ахіллеса.
Крім того, на ньому були віднайдені і ретельно дослідженні залишки давньогрецького храму, присвяченого Ахіллу. Власне, згідно з античною традицією, острів було піднято з глибини богинею Фетидою, матір'ю Ахіллеса.
Левка, тобто "світлий", як називали острів елліни, став місцем перебування героя після його земної смерті. Фактично, з точки зору дохристиянської еллінської традиції, він і зараз, певним чином володіє островом.
Важливо усвідомлювати, хто такий Ахіллес, який є досить непростим напів-богом. Він народився через пророцтво, згідно з яким мусив стати могутнішим за батька. Саме через це закоханий в Фетіду Зевс відмовився від неї і віддав її земному царю Пелею.
Вона не хотіла підкорюватись і, використовуючи свої божественні сили, перетворювалась на вогонь, воду, лева, змію тощо. Але цар Пелей все ж оволодів нею силою, приборкавши богиню.
В якомусь сенсі це можна розуміти не просто як перемогу чоловічого над жіночим, але й як тріумф воїнської маскулінності над гінекократичним магізмом. Породжений внаслідок такого екстремального союзу Ахіллес був обраним для того, щоб принести грекам-ахейцям перемогу в Троянській війні.
Проблема була в тому, що на цій війні він мусив загинути, і його життя мусило стати жертвою за його перемогу. Мати-богиня намагалась зупинити це, але доля виявилась сильнішою.
Ахілл відправився на війну, чудово усвідомлюючи, що ціною безсмертної слави буде його життя. Його вибір став радикальною маніфестацією військово-аристократичних цінностей, фундаментом яких є подолання страху смерті.
Ахіллес – це архетиповий герой і ультрамаскулінний воїн. І саме острів, який в давнину вважався його володіннями, став епіцентром протистояння між Україною-Руссю, що втілює в собі аристократичні цінності, та псевдо-державою бунтівних рабів, що несуть з собою хаос, руйнування та рівняння по нижчим.
Цікаво, що сумнозвісний Алєксандр Дугін надав великого значення острову, але чомусь почав заявляти, що острів присвячений Апполону. Звісно це не підтверджується ніякими серйозними дослідженнями, але тут цікаво інше: Апполон був ворогом Ахілесса і фактично вбив героя, направивши руку троянського царевича Паріса.
Тобто, Дугін цілком свідомо намагається вивернути архетипові речі. Ідеолог "русского міра" намагається символічно віддати острів Ахілла його вбивці.
Можна було б посміятись на цим, але я хотів би нагадати, що до того як опуститись до рівня кремлівського агітатора, Дугін займався досить небезпечними речами оккультного характеру. Саме це, а не досить примітивні компіляції на геополітичну та ідеологічну тематику, є головним у цій персоні і, можливо, пояснюють його кар'єрні успіхи.
Захоплення чекістської верхівки оккультизмом самого мрачного контрініціатичного толку – річ занадто відома. У будь якому разі, сьогодні ми можемо бачити, що архетипи й символи мужньості і перемоги висклизнули зі спітнілих кінцівок бунтівних необільшовицьких холопів і ніякі чорномагічні звернення до руйнівних сил їм не допоможуть.
На даний момент, це – максимум, який варто було висвітлювати. Той хто знає не каже, а ті хто кажуть – не знають.
Автор – Едуард Юрченко, кандидат філософських наук, дослідник-релігієзнавець