20 мільйонів за посаду: анатомія державного рекету.
Коли в спецслужбі з’являється прайс-лист, це вже не держава — це франшиза рекету з печаткою. Сергій Ваганян озвучив «тарифи» часів Баканова й Наумова — і навіть якщо відкинути емоції, сама конструкція огидно впізнавана: не захист, а монетизація страху; не право, а платний доступ до «нечіпання»; не інституція, а каса, яка працює під гаслом «безпека».
І якщо ці заяви бодай частково підтверджуються, то це не «ексцес виконавців», а діагноз: некроекономіка, де держава не карає за злочин — вона ставить його на тарифну сітку.
А Зеленський тут не може грати в «я не при справах»: Баканов і Наумов — не прибульці, а вирощені в зеленій теплиці лояльності кадри, які отримали дах, статус і недоторканність, доки система не почала смердіти на всю країну.
Далі — ще брудніша частина: замість публічного демонтажу мережі, підозр, судів і конфіскацій фігурантів запхали під килим, відвели з кадру, дали «втекти» від відповідальності — і тепер суспільству пропонують заспокоїтися, бо на екрані стало менше незручних прізвищ. Але зниклі прізвища не означають зниклу касу.
І вишенька, яка добиває будь-які казки про «окремі ексцеси»: за словами Ваганяна, йому пропонували / вимагали $20 млн готівкою за призначення головою (губернатором) Одеської ОДА — фактично, держпосада як товар, з цінником як у яхти, тільки без гарантії повернення.
Президент, який «ховає» своїх і не ламає механізм, — не антикорупційний хірург, а політичний інтерфейс системи, що продає країні стабільність… стабільність безкарності.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»