Новітні казки кобищанського діда.
Якось цар Янелох Перший і, судячи з усього – Останній, звично байдикуючи до полудня на березі свого свіжовикопаного дачного басейну, натрапив на стару биту щуку.
- Риба! – не повірив Янелох своїм очам, які крім очей хана Пу Тіна вже нічого бачити не хочуть. – Тюлька, чи що? Диви, яка велика!
Цар тепер часто перебував в неадекваті, то згарячу й не узнав тієї легендарної героїні, яка свого часу типового мокшанця, неробу Омелька (Ємєлю – по-їхньому) у люди вивела.
Півтораметрову грозу дрімотливих карасів у ставку під Ново-Огарьово, а за сумісництвом – одаліску тамтешнього хана Пу Тіна, до царського малоросійського водоймища у Конча-Заспі влаштував родак Їхнього Сіятельства Єрмака Денис на прізвисько Лже-Козир. З великими труднощами, до речі, влаштував ‒ бізнес ПКБ ОП (приватного кадрового бюро Офісу Янелоха І – авт.) «Єрмак і Єрмак» горів синім полум'ям, від «Схем» та леросів життя не стало.
А емігрувати з багатого на карасі Підмосков'я ханську прислужницю змусили тривожні чутки з Хабаровська – знайомий білий амур з оточення колишнього губернатора Фургала есемеску кинув: «Тікай, подруго, пательнею запахло!».
Рішилась і, як виявилося, укропи і бандерівці не такі страшні, як їх малюють Скабеєва з Соловйовим. Та й тутешній цар Янелох – лох-лохом, жити можна. Он як хлопці повлаштовувалися – щука давно заздрила Ганапольському, Кисельову, Шустеру і Портнікову.
На прибережні спориші №29 у Конча-Заспі, які ще пахли медом і бджолами попереднього насельця, чудотворну викинуло нічним скандалом в царській опочивальні: такий шарварок здійнявся! Від голосу, схожого на хриплий фальцет Янелоха, і від дівчачих меца-сопрано (схожих на Юліне і Лєнине) басейн ходив ходором. У сусідніх хоромах діти розплакались, елітні собаки розвалувались, ніби ними почали за газові борги розраховуватися. Хтось зіпав на все царське село, що він не вагітний, інший – «Припиніть стріляти!!», ще хтось з придихом тиснув на етикет – «Я тобі – Леді, козел вонючий!». Чи – «Ко-Зе»? – щука вже давно не дочувала.
Уздрівши над собою пожмаканий недосипом царський лик, щучисько не втрималося, мовило людським, акцентовано саркастичним голосом:
- Що, Янелоше, голубе зелений, дістали баби-да-а-а? Ото Миколаївами та Херсонами шастати не треба. Без потреби. Чого тебе носить країною як оглашенного? Начальника корчиш? А баби-да-а-а люблять ласку, а не стрічечки на дитсадках. Тепер щодо поточного моменту: не губи мою риб'ячу душу, закинь назад до басейну, відслужу всіма правдами і неправдами.
Цар з несподіванки отетерів, ніби перестріли його Звіробій з Фединою на темній Банковій. Оскільки цар і фольклор знав так, як і юриспруденцію, гепнув на стежку:
- Дуже дя-а-а-кую… А не брешеш?
- Давай перевіримо, – щука ліниво пограла хвостом і плавниками, наманікюреними у трикольор попередньої служби. – Кажи за мною: «За велінням щуки, за моїм бажанням…».
- Твоїм чи моїм? – уточнив Янелох, нарешті усвідомивши, що оце йому привалило.
- Та твоїм, твоїм! З моїми бажаннями на третій сотні важкувато. Що ти хочеш конкретно?
- А можеш, щоб у Богдана Тесла згоріла? Він мене назвав засранцем.
- Елементарно.
У дворі 16-поверхового житлового будинку на вул. Юності, 8/2 у Дніпровському районі прогримів вибух і стовпом піднявся чорний дим.
Янелоху відлягло на душі. А то його після оприлюднення останніх рейтингів вже ніщо й не радувало. Навіть Мендель, яка сомнамбулою сновигала горὀдом із заклично розстебнутим халатом, викликала у царя нелогічні емоції – згадувалася четверта повістка з військкомату, геніталія, випадково прищемлена на репетиції рояльною клавішею, зблиск шаблюки запорожця і розпанаханий навпіл огірок…
- Це тебе болдінська осінь накрила, ‒ вагомо сказав Єрмак, як завжди по-шпигунськи зненацька з'являючись перед царські очі. Відомий знавець усього сусідського спритно обмацав щуку на предмет «жучків» і відбитків пальців Гео Лероса.
- Ага! Ось ти, Козир болдінський і спалився! – закричав звільнений напередодні з посади головного вивідача МО генерал-полковник в опалі Василь Васильович Бурба, легко долаючи паркан навколо державної дачі з службовою вівчаркою на шворі. Височенька залога була обнесена колючим дротом з огляду на маневри натовських дивізій на польсько-білоруському кордоні. – Наш Тарас по Болдінах не ховався!
- Не чіпай нашу спільну прамать! –– заверещала на те Верещук, випадкове породження Рави-Руської, нав'язливо позиціонуючи наміри стати матір'ю матері городов руських.
- Збіг? Чи все-таки знак? ‒ попутно занотував собі етнонаціональну проблему, з якою точно доведеться ще повозитися, кандидат від патріотично замаскованої п'ятої колони Пальчевський.
Щука визирала з декоративних очеретів на протилежному боці басейну, пильнуючи пересування Мендель грядками з городиною – фаворитка точно хотіла запросити щуку на свої іменини у фаршированому вигляді.
- Водяний би тебе трафив! ‒ незлобиво лайнулася ворожка. – От дограєшся, діббукова дитино, позбавлю акредитації, побігаєш за своїм Казановою, як Курбановій довелося на прес-конференції!
Щука ментально проникла до сяких-таких мізків царя Янелоха, втомлено зауважила про себе:
- А які вони, царьки, усі однакові! Той марив стерхами і амфорами з дна морського, а цьому теж подавай екзотику: формулу Штайнмаєра на Донбасі, $4000 вчителям, державу на відкуп «Кварталу», довічне Порошенкові… О, вже кличе! Звернутися до обивателя хоче з нагоди Дня Незалежності, клоун. Та нам це бла-бла-бла, як плавником об асфальт!
Щука диктувала: «Шановні громадяни України! Рік тому я розповідав про те, як кожний мій ранок починається з смс-повідомлення від Генерального штабу України…»