Зокрема й про таких різних сусідніх соцьких.
З якихось пір багацько відсотків українців почали сумніватися, що мають царем Янелоха – на обличчі блазня, посірілому від натуги державотворення і захисту честі і гідності Мендель, все чіткіше проступають риси ментальної протилежності. Лох – лохом. Він сам, як і очолюване ним збіговисько товаришів по двору, дитсадку і КЕІ КНЕУ з піддутим лісоматеріалом, вступили у фазу постурального тремору, зокрема й через наближення місцевих виборів.
Дрижаки тіпають зелену команду, бо пред'являти ошуканому плебсу нічого – то ж і судомні викрутаси з мінімалкою у 5000 грн. напередодні 25 жовтня за крутого піке економіки, яку ось-ось накриє друга хвиля ковіду, нагадують все ті ж маніпуляції з пісюном за роялем.
Від зеленого тла до навколишніх реалій. Обласні центри і містечка, яким дароване право ще побути райцентрами, зарясніли світлинами вгодованих і не дуже пик майбутніх народних обранців. Штаби вправляються у вигадуванні політтехнологій, які б наповал вбивали зачатки мислення у електоральних мас.
Локшина на вухах приправляється вишуканими демагогічними соусами – піпл якось і нехотя, але вже демонструє готовність схавати все, що цього разу навалять до корита державники регіонального штибу. Буквально під дверима партійних штаб-квартир йде жвава торгівля брендами, власне партіями на живу вагу, місцями в списках і на бюджетних потоках. Приторговують совістю, іміджами, патріотизмом. Темпоральна передсвяткова кон'юнктура диктує особливості – нарозхват іде бла-бла-бла про Прапор і Незалежність.
Поряд хлопак на тлі соняхів несе до посполитих засльозену мудрість головного агронома національного університету культури Михайла Михайловича Поплавського (директора Аграрної партії України): «Друже, пам'ятай: твоя земля – не спадок пращурів, а взята у борг у твоїх дітей». Текст пробирає до генетично землеробських кісток – хочеться стати механізатором широкого профілю і таки купити у Ляшка корову.
Все на світі пізнається у порівнянні. В переддень виборів випала нагода побачити результати роботи двох міських рад – нашої, полтавської, і сусідньої. До ока впали три ділянки міського побутування – вигляд середмістя, організація міських перевезень і дитячого дозвілля.
Центр. Полтава з її архітектурним руйновищем національного значення безпосередньо під вікнами міськради, багаторічною відсутністю асфальту на тротуарі через дорогу навпроти облдержадміністрації, фонтанами у форматі «акведуків, збудованих рабами Риму», чітко спрямована назад, до витоків. Погодьмось, полтавці, захланна провінційність оформлення нашого середмістя нічим не подивувала би й Івана Петровича, нагодись він глянути на нащадків Наталки з Петром.
Звісно, у сусідів теж є купа претензій до свого мера і його команди. Гостеві те не кинулось у вічі. Побачили середмістя з його фантастично розливним фонтаном, упорядкований сквер з гранітним меценатом і доречними малими скульптурними формами, дві дуже гарні пішохідні «стометрівки». На тисячу років молодший обласний центр легко запихає за пояс «духовну столицю України».
Пасажирські перевезення. Полтавці пам'ятають ігри «простих людей» з маршрутниками. І те, чим вони закінчилися: автобуси і маршрутки – усім «по п'ять», тролейбуси – усім «по три», пенсіонерам – безкоштовно. Влада роками бреше містянам, що у Полтаві найдешевший проїзд у Східній Європі.
У сусідів пенсіонер в будь-якому автобусі чи маршрутці платить три гривні, дитина серед літа – дві. Найвіддаленіші околиці міста зв'язує пільговий маршрут через центр з комфортабельними багатомісними автобусами – усім по чотири, пенсіонерам – безкоштовно. Пане Шамото, а слабо запустити новенький «Вольво» з Вакуленець у Розсошинці через ринок у пільговому режимі – усім по чотири, дітям по дві, пенсіонерам «на халяву»? Отож.
Дитяче дозвілля. Командам, які претендують на посаду полтавського соцького («… Зробив би так, щоби жилося / Всім людям добре, напримір:…»), радимо відвідати сусідів і переконатися, що трафаретом «Дітям – усе краще» можна не лише заквітчувати своє перевиборне красномовство. Уявляєте, сусідські діти мають реально існуюче казкове містечко! Нехай воно не дотягує до рівня Діснейленду в каліфорнійському Анахаймі, але точно в чомусь сусідський дитячий парк навіть функціональніший за прихарківський парк Фельдмана.
Нашу малу онуку виманити з другого рівня карколомної канатної доріжки вдалося лише після клятвенного запевнення, що приїдемо сюди ще раз. І онуку тепер до полтавського так званого парку культури і відпочинку «Перемога» вже нічим не заманиш. А оце повідомлення, що …після майже річної перерви у полтавському парку «Перемога» запрацювали атракціони!
Щоправда всього два: оглядове колесо та карусель для найменших «Чарівний ліс» остаточно вбиває надії на культуру і відпочинок. Хотілося теж похвалитися перед сусідами. Мовляв, а у нас – …
Нехай іншим разом, після виборів соцького.