У світі, а особливо в Україні, земельний розвиток – основа розвитку суспільства. В сільському господарстві земля, як засіб виробництва, повинна бути в руках тих, хто її використовує найбільш раціонально та ефективно.
Але між національною справедливістю і економічною доцільністю український нарід завжди обирав національну справедливість. І якщо влада обирала зиск, то, як правило, владу змінювали навіть ціною великих жертв, аж до втрати державності.
Рівно сто років тому селяни не підтримали українські уряди, які так і не спромоглися інтерес суспільства і простих селян поставити вище власних амбіцій і економічних інтересів. На захист держави виступили студенти та інтелігенція, а селянин обрав шлях націоналізації і соціалізації земель.
Яку ціну за дії та бездіяльність тодішньої влади заплатив наш нарід, ми знаємо, але продовжуємо платити і сьогодні, ситуація ж повторюється знову, загрожуючи національної та продовольчій безпеці.
Запозичення і нав’язування західних інститутів, не притаманних вітчизняній інституціональній матриці і ментальності, за останні тридцять років сформували кризові явища не тільки економічного та демографічного, а й політичного та військового характеру.
Але вивчати закордонний досвід потрібно. Скажімо, у порівнянні з геополітично близьким нам Ізраїлем наше становище навіть гірше – іде війна, окупована частина території України.
Згідно з основним законом державні землі Ізраїлю, а їх 93 відсотки, не можуть бути відчужені ні за яких обставин. В цьому полягають головні гарантії оборонної стійкості країни. На нашу думку, якби Ізраїль розпочав продаж земель в 1948 році, то в 1960 країну б чекали непереборні проблеми.
Держави світу бояться залишати земельні відносини без державного регулювання, а землі – поза державною власністю і контролем. Народ не буде самовіддано захищати земельну власність, яка не належить широким масам населення, державі та органам місцевого самоврядування.
Головні земельні і аграрні проблеми в Україні та можливі шляхи їх вирішення не надто складні і полягають в розв’язанні окремих конкретних задач. Так, ринок земель, економічний обіг земель відкритий з 1995 року. Землі житлової забудови, несільськогосподарського призначення, промисловості можуть бути викуплені суб’єктами господарювання без обмежень у площах. В Україні можна скупити тисячу садиб і місцеві жителі за прізвищем власника навіть «перейменують» село.
Оренда земель також не обмежена ні в просторі, ні в розумному часі, коли одна юридична чи фізична особа може взяти в оренду 500 тис. га земель і більше. Крім того, заведений у тінь викуп права уможливлює оренду землі на 49 років або емфітевзисом – на 50.
Формуючи латино-американську модель в сільському господарстві, ми все далі віддаляємося від європейських цінностей в аграрній політиці і соціально-економічному розвитку поселенської мережі.
На тіньовий обіг земель в Україні, зокрема, вказують землі, що не оподатковуються, наприклад, не охоплено оподаткуванням 12 млн. га сільськогосподарських угідь (25 відсотків).
Земельний кодекс 2001 року вже застарів на двадцять років, а в момент прийняття спрямував земельні відносини в інституціональну пастку.
Верховна Рада 69 разів вносила зміни до Земельного кодексу і знову уряд підготував чергові 14 пунктів змін, які чомусь нагадують пропозиції агрохолдингів до уряду України щодо подальшої лібералізації земельних відносин в Україні. В разі прийняття поправок ми не тільки не витягнемо відносини і землю з інституційної пастки, а, навпаки, сформуємо інституційну яму.
Необхідно розробити новітній Земельний кодекс і на законодавчому рівні передбачити:
У Земельному кодексі слід передбачити розділ щодо економічного обігу земель, в якому деталізувати:
Канада допускає продаж земель іноземним громадянам у розмірах від 1 до 8 га, власним фермерами – до 1 тис. акрів (404 га) та юридичним особам – до 3 тис. акрів (1212 га).
Для вирішення перелічених пропозицій з дотриманням принципу національної справедливості потрібні добра політична воля та час для вирішення проблем владою від одного дня до одного року. Через рік, уладнавши земельні питання, можна і потрібно дозволити продаж сільгоспземель та їх викуп державою, громадами та фізичними особами за визначеними нормами.
В Європі мораторій після Другої світової війни діяв щодо пайових
земель 30 років, а мораторій на перепродаж з метою протидії спекуляції існує і сьогодні.
Нинішні проблеми села і причини його бідності лежать не тільки в площині земельних відносин. Продаж земель за безцінь селянами, доведеними до зубожіння, не дасть їм економічного шансу і не викорінить нерівність та сільські злидні.
В США міністерство сільського господарства з річним бюджетом 96 млрд. і бюджетом програм розвитку у 956 млрд. доларів існує з лютого 1889 року, в ньому працюють 105 тис співробітників. Конгрес США після довгих пошуків компромісів в 2014 р. прийняв «Закон про сільське господарство». В сільському господарстві США діють 12 федеральних банків та 2 системи державного страхування.
В Україні відсутність інфраструктури та ринку збуту продукції довели ціни в поточному році до історичного мінімуму, а уряд ліквідував Міністерство сільського господарства.
Уряду необхідно поновити акумуляцію ПДВ, для сільгоспвиробників відновити транспортну і торгову інфраструктуру, сформувати систему кредитування села і страхування ризиків, реанімувати сільську кооперацію, розробити дієві програми розвитку земельних, аграрних відносин та сільських територій.
Селяни, фермери, агрохолдинги мають право викупляти землі ОСГ, постійного користування, орендовані господарські двори. Але виробничники не поспішають вкладати гроші в землю і націлені на щорічний прибуток та на тимчасовий характер оренди і ведення агробізнесу.
Потрібно шукати компромісні рішення у сфері капіталізації земельних відносин не тільки шляхом купівлі-продажу землі, а і шляхом оренди та іпотеки, адже найкращий інвестор – власний народ.
Поєднати і врахувати цивілізаційні виклики та інтереси суспільства, держави, громад, селян, агропідприємств, холдингів, фермерів дуже важко, а часто і нездійсненно.
Але, діючи з позицій інтересів селянства та розуміючи, що земля це благо, що належить нащадкам, а українська земля – благо світового масштабу, потрібно змінити відношення до землі і держави, і сільгоспвиробників.
Ввести землі у вільний ринок не складно, набагато складніше поступово і виважено, але впевнено і цілеспрямовано сформувати систему раціонального використання і охорони земель, повноцінного економічного обігу і капіталізації земельних відносин.
Хто володіє землею, той володіє і людьми, що на ній живуть.
Не можна допустити продажу землі іноземним компаніям через юридичних осіб, це геополітичний ризик, який може перерости в катастрофу для держави, країни і українського народу, підриваючи продовольчу та національну безпеку України.