Це усе відбувається під час війни, коли солідарність є єдиною стратегією виживання.
Ситуація з масовими протестами проти розміщення громадян України, що прилетіли з Китаю, в різних містах ще раз підкреслює проблему колективної взаємодії українців між собою.
Це усе відбувається під час війни, коли солідарність є єдиною стратегією виживання. І, на жаль, першою умовою солідарності в таких обставинах є готовність піти на обмеження заради колективного захисту. І ось це прийняття наших же людей із Китаю було дуже важливим тестом, який наші громадяни провалили.
Можна, звісно, послатися на демократію і бажання більшості людей як головне джерело прийняття управлінських рішень, однак і тут мушу заперечити.
Демократія – річ специфічна, і діє лише в специфічних умовах, тобто в першу чергу в національній державі. Якщо ви не знаєте базових засад колективної солідарності, не визнаєте суспільства – ніяких демократичних засад для вас з часом не стане. Бо порядок у суспільствах з такою логікою мислення, "моя хата скраю", наводиться, врешті, кийками і за усіма правилами політичної архаїки.
Окремо варто звернути увагу на цінності нашого суспільства. Найбільш придатною для розгляду цього питання видається діаграма, створена соціологом Рональдом Інглхартом.
Там існують осі цінностей: секулярність і традиційність, і цінності виживання проти цінностей самореалізації. Друга вісь якраз дуже важлива для розуміння українського контексту: ми на ній знаходимося якнайближче до цінностей виживання.
Це означає, що думання про те, чим харчуватися завтра і звідки брати гроші – основне для наших громадян. На жаль, роздуми про гідність, моральні чесноти, місце себе в суспільстві, місце суспільства в собі знаходяться на іншому полюсі.
Це ще одна проблема сучасної України, яка настільки тонка, що одночасно всюдисуща і непомітна. Але вона дедалі більше проступає через наше сьогодення: ми не вміємо довіряти, і кожен малий подразник доводить наше суспільство до сказу.
На жаль, стратегія влади в такій ситуації так само ніяка. Бо влада, очевидно, складається з тих самих людей, що мислять про заробіток на завтра, а зовсім не про гідність.
Так, коронавірус піде в небуття. А ми залишимося з недовірою сам на сам, чекаючи наступний інфопривід, який роздуємо до рівня катастрофи.
Спеціально для «Останнього Бастіону»