8 років тривало слідство у справі свободівця Ігоря Гуменюка, що мало очорнити націоналістів. Нині він підірвав себе гранатою і загинув.
У суспільстві, де знехтувано багатьма правовими засадами й домінує сурогат "звичаю", "клановості", "своїм усе – чужим нічого" такі випадки ніколи не будуть вичерпані. Радше тенденція набиратиме обертів.
І це стосується як прихильників, так і опонентів. Усі мають існувати в одному фреймі, в одній логіці!
Але пересічний українець час від часу провалює внутрішній тест до готовності дивитися через призму однакових правил. Тобто, як на тих хто йому подобається, так і на тих хто йому не подобається...
Закон, як спільний фрейм, – це добрий регулятор не, тому що він якийсь специфічно лагідний і чуйний. А на тому, що він єдиний претендує на універсальність щодо всіх.
Доросли ми до цього чи не доросли – від цього наше виживання залежить насправді більше ніж від самої війни. Бо і сама війна сильно залежить від цього принципу, хоч і у своїх похідних.
Однак у випадку з підривом гранати у суді людиною, яка навіть не мала судового вироку щодо себе, – навряд чи можна знайти кращу ілюстрацію де одне беззаконня тягне за собою інше. Ігор зробив те, що зробив.
Питання: «Хто винний?», – залиште ідіотам. На це питання завжди можна відповісти у клановій логіці: винні ті, хто нам чомусь не подобаються (мусора, навіть напозір реформовані, радикали, психи, пропагандисти, масони – хто завгодно).
А тому ставте питання – «Що робити?». Причому задавайте його так, аби відповідь могла дійсно стосуватися всіх, тобто український загал, а не окремо взятого підозрюваного, чия справа шита білими нитками.