Протистояння в сирійській провінції Ідліб остаточно перейшло у гарячу фазу.
Офіційно бойові зіткнення відбуваються між сирійськими військами президента Башара Асада та силами бойовиків, орієнтованих на Анкару. Хоча нікого не здивуєш інформацією про участь офіційних турецьких, іранських та російських військових підрозділів у бойових діях.
Обидві сторони активно застосовують САУ, танки та РСЗО. Рахунок загиблих з обох сторін йде на десятки. Водночас російська авіація повністю контролює повітряний простір на північному заході країни та постійно наносить авіаудари по позиціях протурецьких бойовиків.
У відповідь президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган поставив сирійцям ультиматум з вимогою вивести свої війська з провінції Ідліб до 26 лютого. Інакше Анкара розпочинає повномасштабну військову операцію в регіоні.
Як виявилось, у сирійській провінції тривалий час розташовані позиції турецьких військ. Яка несподіванка!
Ердоган вже заявив про намір пустити в хід авіацію. Цікаво, з ким вона вступить у двобій, якщо єдиним господарем неба в регіоні досі були російські ВПС?
Сирійський конфлікт давно вийшов за межі громадянської війни. А вищезгадані події по суті є протистоянням двох важковаговиків – Москви та Анкари.
«Шахова гра» триває не перший рік. В зоні спірних інтересів опинилися значні території Середземномор’я, Чорноморське узбережжя та Близький Схід. На противагу захисту «русского мира» та «колиски християнства» (Сирія) виступає неоосманізм та ісламське відродження. Звідси і підтримка протилежних сторін в Сирії та Лівії, загравання з мусульманським населенням та елітами Кавказького регіону і, навіть, постійний інтерес до ситуації з кримськими татарами в Україні та на окупованих росіянами територіях.
Звідси й збиті російські літаки та авіаудари у відповідь. Однак, це стає й причиною постійних «дружніх» перемовин.
Останнім часом країни нібито дійшли певного порозуміння. Про це свідчила, наприклад, різка зміна риторики щодо турецького питання у кремлівській медіа-сфері. На початку року президенти обох держав урочисто відкривали газопровід «Турецький потік».
Дійшли навіть згоди щодо взаємного визнання деяких «квазіреспублік». Таку думку висловив місяць тому ексначальник відділу внутрішньої безпеки Генштабу Туреччини, директор науково-дослідного інституту «Туреччина в XXI столітті» полковник у відставці Унал Атабай. За його словами «в обмін на співпрацю в енергетичній сфері в Східному Середземномор'ї Москва планує визнати Турецьку Республіку Північного Кіпру». На додачу Анкара мала б визнати Абхазію.
Риторика лідера невизнаного утворення спрямована на протистояння спробам Туреччини поглибити процес інтеграції частини острова в остаточну орбіту Анкари. Хоча де-факто турецький Кіпр повністю залежний від османів.
І справа тут в економічному факторі.
В останні роки на шельфі поряд з Кіпром знайшли великі запаси вуглеводнів: приблизно 3,5 трильйона кубометрів природного газу і 1,7 мільярда барелів нафти. Акинджи робить спроби вийти на грецьку частину Кіпру з пропозицією спільної розробки та видобутку ресурсів. Поки безрезультатно. Однак, не факт, що в даній ситуації Росія не захоче виступити посередником, відтіснивши свого «турецького заклятого друга» від розподілу настільки ласого шмату пирога.
До того ж, росіяни давно воліли мати на острові власну військову базу. Тому, можливо у майбутньому, ще одна точка Земної кулі стане ареною нових протистоянь османів та Кремля.
Спеціально для «Останнього Бастіону»