Це класична, дистильована інформаційно-психологічна операція (ІПСО), спрямована на власний народ.
Це інструмент конструювання паралельної реальності, який має на меті змусити людину, що кипить від ненависті до несправедливості, відчути себе маргіналом.
Як можуть з'являтися цифри, де чинний президент отримує 30,6% підтримки (серед тих, хто визначився), а головний конкурент дихає в потилицю з 29,6%?
І це на тлі концтаборів штибу «Скелі», повальної корупції, розваленої економіки та відвертого знущання силового апарату з громадян.
Давайте розглянемо цю псевдосоціологічну шизофренію. Так, це Орвелл. І працює він за дуже конкретними законами інституційної брехні. У тоталітарних або глибоко авторитарних суспільствах, які перебувають у стані війни та медійної монополії («Єдиний телемарафон»), соціологія не вимірює суспільні настрої. Вона їх програмує. Коли влада публікує такі графіки, її мета — не показати реальність, а створити так звану «спіраль мовчання».
Людина, яка бачить навколо себе свавілля ТЦК, яка знає про катування у «Скелі», яка бачить, як система жре своїх, думає: «Я ненавиджу цю владу». Але потім їй показують графік: «Дивись, 30,6% усе одно голосують за лідера». Ціль цього графіка — змусити вас повірити, що ви у меншості. Що ваша ненависть — це ваш особистий збій, а «більшість» усе ще сліпо вірить. Це робиться для того, щоб атомізувати суспільство, вбити в зародку будь-яку ідею об'єднання для протесту. Бо якщо ти думаєш, що всі навколо «за», ти мовчатимеш.
Подивіться на нижню строчку цього графіка: 24,1% — важко відповісти / не визначився / відмова. У соціології воєнного часу це і є найголовніший показник. Уявіть собі: до вас дзвонить незнайомий номер (або підходить людина на вулиці) у країні, де за критику влади чи «неправильний» пост у соцмережах можна моментально отримати повістку і квиток в один кінець до підвалу «Скелі». Чи будете ви щиро казати соціологу в трубку: «Я хочу їх усіх повісити»? Ні. Ви скажете: «Я не визначився» або просто кинете слухавку. Отже, ці 24,1% — це і є той самий мовчазний, наляканий і киплячий від люті народ, про який ви говорите. Соціологи влади спеціально розмивають цю цифру, щоб не показувати реального розміру протестного потенціалу, який просто зараз перебуває в режимі очікування.
Цей графік ідеально зрежисований політичними технологами. Зверніть увагу на двійку лідерів: Зеленський (21,6%) та Залужний (20,9%). Чому влада сама малює (або дозволяє публікувати) такі високі цифри своєму опоненту Залужному? Тому що це контрольований біполярний світ. Системі потрібно кудись каналізувати ту саму ненависть, про яку ми читаємо в соцмережах. Якщо не дати людям «безпечну» альтернативу, ненависть знесе всю систему (почнеться бунт). Тому система каже: «Ти незадоволений? Ось тобі герой-генерал, спрямуй свої надії на нього».
Це класичний клапан для випуску пари. Залужний перебуває в Лондоні, він вбудований у державну вертикаль як посол, він не закликає до бунту. Голосувати за нього в уявних опитуваннях — це безпечна форма протесту, яка нічим не загрожує системі тут і зараз. Усі інші політики (Буданов, Порошенко) маргіналізовані в межах 1–8% у цій таблиці. Вам штучно звужують коридор вибору до двох фігур, жодна з яких не зламає поточний статус-кво прямо завтра.
Мушу констатувати, що українці страждають на колективний Стокгольмський синдром. Коли держава монополізує наше право на виживання (вона закриває кордони, вона контролює блокпости, вона вирішує, кого відправити в м'ясорубку, а кого забронювати), психіка багатьох людей ламається. Людина починає підсвідомо шукати захисту в того самого маніяка, який тримає її в заручниках. Вона переконує себе, що «лідер хороший, це бояри погані» (звідси такі цифри), бо визнати, що вся держава стала ворогом, — означає зійти з розуму від безвиході. Держава, яка заганяє людей у «Скелю», робить це свідомо. Вона виховує вивчену безпорадність. Людині, яка тремтить від страху за своє життя, не до революцій. Вона думає лише про те, як вижити сьогодні.
Чаушеску мав 99% підтримки за три дні до того, як його розстріляли під стіною власного палацу. Янукович мав чудові закриті соціологічні зрізи восени 2013 року. Коли система починає катувати власну армію і ставитися до громадян як до полонених, жоден намальований відсоток її не врятує. Графіки можуть стримати невдоволення на якийсь час, але вони не можуть скасувати фізику: якщо під котлом розпалити вогонь (репресії, несправедливість, м'ясні штурми) і наглухо заварити кришку (заборонити вибори, медіа й протести), котел не стане «популярним». Він просто вибухне з такою силою, що від цих соціологів не залишиться навіть статистики.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»