І ось, зокрема, вибір партійного кумира – справа тривала і глибоко особиста. Хтось десятиліттями чекає на президентство Юлії Тимошенко. Певно ж, безнадійні романтики ще плекають надію на помаранчеву помсту Віктора Ющенка. І нехарактерний з моральної точки зору недопрезидент Віктор Янукович сниться, певно, не лише мадам Полєжай. Комусь у реготі на скетчах «Вечірнього кварталу» вчувається національна ідея. Можна, врахувавши обставини (неповні освіту і сім'ю, підозріле оточення і важку генетику), зрозуміти навіть прихильників новоспеченого альянсу «За ЖОП'у». Заздримо іскрометній іронічності колеги-блогера, котрий так влучно поєднав «За Життя» з «Опоблоком». Але, якщо серйозно, це ж що треба було людині пережити, щоб «життя робити» з дуету Вадима Рабиновича та Юрія Бойка?!
Щирі сумніви людини у чомусь, аж до самісіньких основ навколишніх реалій – ознака її належності до тієї частини Homo, котра гордо іменує себе «Sapiens». Адже сприйняття усього запропонованого чи світом, чи колегами на віру, то ознака іншого стану. Дуже близького до «овочевого».
Звісно, комусь життя не дає все ще не до кінця з'ясована безкінечність Всесвіту. Чи як тепер це називають просунуті – «безкрайність чотирьох вимірів». Хтось ніяк не утвердиться у геніальності автора «Чорного квадрата», муляє його естетичним смакам відсутність на заквацяному сажею газовою полотні хоч би якоїсь задрипаної мадонни чи «м'яких» циферблатів сюрреаліста Далі. Чиєсь безсоння тіпається в тенетах «квантової свідомості»…
Але час політичного вибору, як на нас, все ж проблеми естетики Малевича чи світу Хокінга повинен посунути з першого плану. Доля нації і країни диктує вибір між полярними білим і чорним. Напівтони на кшталт сліпуче білого і гнітюче чорного будемо смакувати у ліпші для України роки. Ускочимо у спаш компромісів – Україну корова язиком злиже.
Це ми про межі толерантності. З'явилися повідомлення про спроби реанімувати партію регіонів. Причому реваншизм набуває практичних ознак – діє ініціативна група, запрацював сайт, набирають розбитних дівчаток і представницького штибу хлопців для колл-центру. Ініціатори подають адреси, де можна поповнити лави офіційної п'ятої колони.
Пам'ятаєте, похиліші кобищанці, комуно-маніакальну філософію «є компроміси і компроміси»? Посміємо заперечити вождеві: угодовство самого з собою або є, або його немає. Скільки ж можна товкти довірливим, що ніколи мета не вѝправдає засоби?! Вже ж настільки очевидними були приклади і з арійським прорідженням людської генетики, і з більшовицьким раєм на кістках, і з поділом світу на гяурів і правовірних та наступним мультикультуралізмом, а нам все мало.
Офіційно об'єднані «зажопники», рештки Опоблоку, яких вихиляс з братанням панів Юрія з Вадимом кинув у ступор, перефарбовані відродженці і воленародні мажори-тарники, інші одіозні партійні чуперадло (https://ukrainskamova.com/publ/slovnik_sinonimiv/ch/chuperadlo/46-1-0-5629) на кшталт Медведчука сьогодні в один голос намагаються схилити притомне українство до безальтернативності миру. Компромісно посидимо за круглим столом з лугандонськими покидьками (вчора декого з них ще й «легітимізували») і буде нам щастя. Про тисячі покладених за Україну життів, сплюндрований Донбас і окупований Крим делікатно промовчимо – не доведи боже, почують Меркель з Макроном і всує «схвилюють» недопалка черговим глибоким занепокоєнням.
Доводиться визнавати, що подаровані нам провидінням найкращі у світі чорноземи боком виходять – нація із століття в століття у відповідь на ляпас у праву щоку запопадницьки підставляє ліву… Хіба лише для Півдня зі Сходом росіяни – все ще брати? А за маячню про «громадянську війну» на Донбасі когось з нардепів посадили? А провокативна, визивно проросійська діяльність зас…ланця Медведчука, котрий скуповує українські телеканали, безкарно переформатовуючи їх на «калоразбрызгиватели Эрнста-Соловьева-Киселева», стала предметом уваги СБУ? І що – помаліли натовпи на концертах відвертих колаборантів, для яких «пєсня і спорт внє палітікі»? Про позицію полтавського кліру московської орієнтації щодо томосу і гундяєвського сектантства промовчимо – там однозначно клініка. Ми б їхнє підамвонне вовтузіння і впритул не бачили, але, на жаль, немає сумнівів щодо настанов, які бабці-фанатички понесуть з чужої церкви до українських родин.
Оце угодовство нищівно палить шанси на нормальне життя онуків. Перебільшуємо? Вже все було і вижили? «Аби війни не було»? Вистромтеся, кобищанці, із-за паркану – війна ондечки, в кінці городу.
Вадим Демиденко