Мовчання і байдужість вбивають. Де всі ті, хто порозвішували свої фейси по бордам в прагненні до владного корита?
У Полтаві сьогодні місцева влада, міська і обласна, намагаються зробити вигляд, що нічого особливого не відбувається. Ну, подумаєш, чоловіча команда вищої ліги з понад півстолітньою історією, чиї матчі колись збирали повний стадіон, сьогодні має катастрофічні фінансові проблеми. Ну, подумаєш, жіноча команда, яка ще вчора представляла Україну в Європі, змушена виживати. Ну це приватна власність, не наші проблеми. Ну, подумаєш, дитяча академія, U-13, U-15, сотні дітей, тренери, батьки, ціла спортивна вертикаль – завтра припинить існування.
Ну будуть у м’ячик у дворах грати. А ми продовжимо бюджетні «ярди» «освоювати».
А я скажу так: якщо зараз промовчати, Полтава втратить не просто футбольний клуб. Полтава втратить частину себе. А сотням тисяч людей у місті та області плюнуть в обличчя. Вчергове.
Панове мешканці високих кабінетів! «Ворскла» – це не рядок у бухгалтерській таблиці. Не актив у ваших юридичних війнах і не додаток до прізвища Жеваго. Не майно, яке можна перекласти з однієї кишені в іншу, а потім сказати людям: «Вибачте, грошей немає, розходьтеся». «Ворскла» – це справді міський клуб, це наша історія. На цей стадіон ходили покоління полтавців. Це хлопці, що виборювали бронзу національного чемпіонату і кубок країни. Це дівчата, які доводили, що Полтава може бути на футбольній карті Європи. Це діти, які після школи йдуть не в підворіття, не в наркотики, не в безнадію, а на тренування. Знищити клуб зараз – це знищити їхню мрію. А в нас і так уже знищили надто багато мрій.
І от сьогодні вся ця система стоїть на межі знищення.
Поки Костянтин Жеваго розповідає пресі про «рейдерське захоплення», а арбітражний керуючий Максим Гарус фактично приймає справи, реальність на землі вже виглядає як байдужість, хаос і остаточний розпад, ким би не був арбітражний керуючий і які б мотиви не переслідував.
Я бачив це не з новин. Я бачив це на власні очі.
Я прийшов на тренування, а дівчата виходили з роздягальні в сльозах. Не тому, що програли матч. А тому, що їх фактично змушували виходити на українські та європейські турніри у старій, зношеній, рваній формі позаминулих років. Ще раз. Команда, яка представляє Полтаву і Україну, мала виходити на поле в рваних майках і трусах. Це момент сорому. І не для них. А для нас усіх.
Тоді ми дали гроші – близько 25 тисяч доларів просто на базову форму. Хтось скаже: багато, хтось скаже: мало. Але справа не в сумі. Справа в тому, що дівчата відчули: вони комусь потрібні. Ми допомогли дограти чемпіонат, закриваючи приблизно 1,5 млн грн на місяць. Не тому, що я найбагатший у Полтаві. А тому, що хтось мав зробити хоч щось. Дівчата дограли і взяли третє місце!
А що робить місцева влада? На нагородження заявляється виконуюча обов'язки мера Катерина Ямщикова і з пафосом вручає команді... грамоту. «Символічний приз». Я сказав їй це прямо в очі, і повторю тут: яка влада – такий і приз. Що в Києві, що в Полтаві. Ви крадете мільярдами на бюджетній плитці та кладовищах. На всьому. Якби хоча б десятину з вкраденого ви віддавали на спорт і на дітей, цього б не сталося.
Грамота – це не програма порятунку клубу. Символічний приз від символічної влади – це не відповідь тренеру, який не знає, чи буде команда. Це не відповідь тисячі дітей, яким завтра можуть сказати: «Вибачте, секції більше немає, йдіть на вулицю».
Я чую аргумент: «Це приватний клуб, ми не можемо фінансувати його з бюджету». Добре. Не фінансуйте приватного власника. Не рятуйте Жеваго. Не рятуйте жодного арбітражного керуючого. Не входьте в чужу корпоративну війну. Але врятуйте дітей і спорт.
Обласні та міські очільники та «смотрящі» Голова ОВА Дяківнич. Ті самі Кулінічі, Френкелі, Гланци та тимчасові «господарі» кабінетів у мерії. Ви без проблем знаходите десятки мільйонів бюджетних гривень на фінансування приватного клубу Біленького в Решетилівці чи кременчуцького хокею. То чому полтавська «Ворскла» для вас – пусте місце? Де ви зараз? Коли треба прийти на нагородження – ви є. Коли треба зробити фото – ви є. Коли треба сказати промову – аж бігом. Коли треба реально врятувати клуб – вас немає. Але є грамота. Дякую.
А де наші народні обранці? Майже десять депутатів Верховної Ради від Полтавщини, які перед виборами били себе в груди, клянучись покласти «душу й тіло» за український народ. Ті ж самі Шаповалови, Кулінічі та всі інші. Де ваша позиція зараз? Завтра ви знову підете на вибори й будете цинічно розповідати, як за кошти платників податків робите дороги. Але я теж платник податків, і вказую вам на зону вашої персональної відповідальності. Ви маєте зараз стояти пліч-о-пліч із громадою та «Ворсклою», а не ховатися.
Окремо звертаюся до полтавських «драконів» бізнесу. У цьому місті є щонайменше три тисячі мультимільйонерів і з десяток кандидатів у мери, які щомісяця спалюють мільйони на власну рекламу, Facebook, Instagram, статусні авто й демонстрацію «успішності». Ви любите говорити, що ви «за місто» і «за дітей». То покажіть це не словами. Якщо десять людей у Полтаві дадуть по мільйону гривень на місяць – клуб житиме.
Ми вже проходили цю байдужість. Коли ми за власні кошти ремонтували школу греко-римської боротьби «Авангард», яка знаходилась у колишній конюшні генерал-губернатора, влада теж робила вигляд, що це не її справа. Але це її справа! Держава починається там, де дорослі рятують дитячу мрію.
Діти не мають відповідати за Жеваго. Жіноча і чоловіча команди не мають відповідати за Жеваго. Полтава не має втрачати свій клуб тільки тому, що дорослі люди роками будували систему, яка виявилася залежною від одного центру фінансування.
Я не кажу про неможливе, я закликаю зробити очевидне:
Я не хочу, щоб Полтава увійшла в історію як місто, яке дозволило знищити свій клуб.
Як співається у нашому славні: ще не вмерла! «Ворскла» не вмерла, і ми не маємо права дозволити їй померти. Вона буде жити! І житиме не для Жеваго чи арбітражних керуючих. Вона житиме для Полтави. Для тих дівчат, які плакали в роздягальні, але виходили на поле. Для тих хлопців, які сьогодні б'ються в основі, і для тих малюків, хто лише мріє пройти шлях від дитячої академії до великого стадіону.
«Ворскла» має виховувати, досягати, перемагати. Жити спортивною культурою – тріумфом перемог, гіркотою поразок, виснажливими тренуваннями та великими досягненнями.
Сьогодні ми ще можемо дати клубу потужний стимул і витягнути його з прірви. Завтра – отримаємо чергову, вже звичну для нас, руїну.
Команда може, має і буде жити! Агов, керівники ОВА, міськради та народні депутати! Громада чекає рішень!