Перше враження: тепер національно налаштованим мазепинцям можна зітхнути з полегшенням – хлопці на Соборності,39 не сплять, пантрують, стережуть наші проукраїнськи, звісно, зорієнтовані сни. Днями викрили розгалужену аж до трьох диверсантів резидентуру проросійських ватників.
Відомі багатьом з нас земляки Сергій Проваторов (керівник Правління Всеукраїнського союзу громадських організацій «Об’єднання організацій співвітчизників «Русское содружество»), Юрій Погода (історик, автор пасквілів про Полтавську битву, Мазепу, українців та, паралельно, ґрунтовного двотомника про полтавську міліцію) і Віктор Шестаков (поет, історик, голова Російської громади Полтавщини) здійснювали дії, які підпадають під ч. 1 ст. 110 Кримінального Кодексу України. А саме: умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Атож, ідеологічні Плейшнери, як-не-як укорінені у громадський і культурний простір Полтави, на замовлення та за фінансування спецслужб Російської Федерації виготовляли та розповсюджували матеріали, спрямовані на порушення територіальної цілісності України.
Якби чужинець Проваторов обмежився облизуванням Блідої Молі на врученні медалі Пушкіна, полтавцям, згнітивши серце, залишалося б позаздрити людині, котра за культурне подвижництво отримала заслужену відзнаку. І ми б їх зрозуміли. Ще не усіх, на жаль, коробить від «руського духу», який на полтавських теренах інколи забиває дух Івана Котляревського, Симона Петлюри і Юліана Матвійчука.
Була б наша, «нациківська» воля, то в умовах воєнного стану не лише б жорстко припинили і пащекування усіх гіпертрофованих пацифістів бойків, новінських, рабиновичів з медведчуками і «основними» тарутами, і так звану легальну діяльність «руськомірських» угрупувань, і хайпово-панічні ток-шоу на проросійських телеканалах, а й ініціювали всенародний збір коштів на загальну депортацію усієї до ноги п'ятої колони туди, де її представники нарешті би національно ідентифікувались та вгамувалися зі своїм особливим призначенням. От, чесне слово, попри пенсійні статки, гривень сто-двісті би офірували. Справа ж яка благородна!
Скажете, а свобода слова з правами людини? Відповідаємо: мова не йде про «людей» і їх «права» у звичному, прийнятному розумінні. Ми тут про інше – про ворога. Якби культуртрегерство Погоди під парканами Кобищанів обмежувалося пропагандою розвішаних на гілках русалок, ба, навіть, українофобською версією гуманітарної допомоги Меншикова гетьманській столиці Батурину, плювалися би, лаялися, але винятково полемічними засобами. Хоча маємо тверде переконання, що позиції п'ятсот одинадцяти глибоко вірнопідданих підписантів-лизоблюдів (так-так, отих ще донедавна високодуховних російських демократів!) укупі з місцевим «краєзнавцем» Юрієм Погодою слід аналізувати не літературному чи театральному критику, а вузькоспеціальному лікарю. Адже ці елітно-інтелігентні запутінці воліють просувати російську культуру установками реактивного залпового вогню, українців вважають «ворогом номер один», Київ – матір'ю фашистських городíв, а фабрику Рошен – концтабором.
Подаємо унаочнення до «свобідного слова» полтавця-краєзнавця Юрія Погоди – оцінку гетьмана Мазепи мовою автора: «Как известно, его депутаты (Полтавської міської ради – В. Д.) в конце лета нынешнего года подавляющим большинством голосов приняли беспрецедентное решение об установке в самом что ни на есть центре Полтавы памятника «новому Иуде» ̶ соборно проклятому изменнику малороссийского народа, бывшему гетману Мазепе – при всём при том, что этот упырь никогда «впродовж» (на протяжении) своей пакостной жизни так и не побывал в этом городе. Справедливости ради следует отметить, что некоторые (весьма немногочисленные) противники этой гибельной идеи из числа депутатов всё того же горсовета на этом действительно историческом заседании, защищая свою позицию, пытались зачитать строки из пушкинской поэмы «Полтава», где даётся достаточно выразительная характеристика «Мазепе, злодею». Хуже этой затеи трудно было себе представить: противников установки памятника зашикали, освистали и чуть ли не оплевали. И поделом: худшей аргументации, нежели ссылка на Пушкина, теперь «зарубіжного письменника», в сегодняшней Полтаве и придумать трудно. Школы русские здесь закрыты, язык русский в полнейшем загоне, ярлык «російськоорієнтований», навешенный на кого-либо, является своего рода волчьим билетом, закрывающим дорогу к работе, очень многим видам деятельности, сигналом к обструкции (на своей шкуре испытал) (http://www.sklaviny.ru/proekty/slavyane/pogoda_pravda.php).
Хтось має що сказати? Сьогодні цей чужинець від історичного антиукраїнського поносу перейшов до практичної диверсійної роботи, розповсюджуючи видання «Ментор» з реалізованими настановами «Центру» на кшталт оцього: «… С июня сосредоточьтесь на сборе и анализе наиболее значимых (содержательных) читательских комментариев… А при появлении особо значимых комментариев на любую тему (эпопея с Бабченко; ЧМ-2018 по футболу; банкротство крупных предприятий и забастовки на них; эксперименты американки Супрун над народом Украины; отношения Украины и соседей (Венгрия, Румыния, Польша); война в Донбассе; подготовка к президентским выборам 2019 г. и т. д.) … присылайте мне такие комментарии сразу. Нам важно понимать, как продвигают в целевую читательскую аудиторию не только наши статьи, но и смыслы, в них заключенные…».
Як вам, «смыслы, в них заключенные»?
А дещо іронічний тон нашого тексту пояснюємо очевидною неквапливістю есбеушників – пильні ви наші, зайдіть на сайті https://poltava.to/ у коменти до будь-якої статті і хоч би трохи накрутіть вуха розперезаним ватникам, котрим там немає ліку! Від смороду там продихнути нічим.
Це ми виконали громадянський обов'язок, донесли на ворогів.
Вадим Демиденко