Найменше б хотіли, аби поважні пани з місцевого осередку ще поважнішої Незалежної медіа-профспілки України мали до нас претензії. Жодним чином не посягаємо на їхнє бачення балансу між свободою слова і діалогом з можновладцями. Щиро співчуваємо панам медійникам, у котрих голови вже п'ятнадцять років макітряться плутаниною між обов'язком і товщиною конверта з конвертацією. Та, послуговуючись все тим же принципом вищості «білих одеж», просимо дозволу порозумувати над налагодженням комунікацій «незалежності із владою».
Наперед декларуємо право на власну думку у профспілковій сфері, оскільки топчемо її стежки набагато довше, ніж усі хлопці з НМПУ разом узяті. Із середини руху висловлюємо, повірте, таки вистраждану кваліфікацію нинішнього стану спілчанського спротиву. І як не гірко визнавати, але обмеженню інтересів наймитів українці противляться слабенько. Мало не догризають автора сумніви взагалі щодо перспектив такої, ще недавно здавалося, вічної категорії як профспілки. От церква (томос, ПЦУ, Епіфаній!) і мафія (куди пальцем не ткни!) наразі отримали друге дихання. У профспілок не складається, стали до реформ у часи, коли надто переконливим є досвід транснаціональних компаній обходитися без соціальних партнерів. Джеффрі Безос (Amazon), Тім Кук (Apple), Джеймс Скіннер (McDonald's) паралельно з «нещадною експлуатацією» навпростець забезпечують найманців путівками на санаторно-курортне лікування і відпочинок, до скаутських таборів, зручним, і не обов'язково восьмигодинним, робочим днем та пристойною пенсією. От же глитаї – лояльність до себе нахабно купують не почесною грамотою з квитком на провальну виставу у місцевому театрі, як це прийнято у чесних людей, а повальними різдвяними роздачами якихось призів з бонусами! У розмірі вартості туру на Мальдіви.
Нехай, там з жиру бісяться, нам – своє робить.
На жаль, український профспілковий менеджмент, як «традиційний» з ФПУ на чолі, так і той, що термін «профспілка» сприймає винятково у якості радянського атавізму, ніяк не впишеться у жорсткі реалії глобалізованого світу. Доводиться визнавати, що українським тред-юніонам, принаймні у виробничій сфері, вже не наздогнати світові і європейські тенденції, за якими кохти поздувалися.
З бюджетними і гуманітарними теренами – складніше. На наш погляд, поле для діяльності захисної організації у середовищі друкованого і оцифрованого слова ще не оране. Навіть те, що НМПУ об'єднує у своїх лавах образливо непомітну дещицю журналістського цеху (за ретельно приховуваними даними: близько 1000 осіб, по факту – набагато менше) говорить про потенції профспілки. Але, знаєте, якось не заздриться принциповому правдорубу з будь-якого українського, фактично приватного видання. У «непідкупного» сьогодні є реальна можливість опинитися наодинці зі своїми принципами, мало не порожнім святомиколаївським целофановим пакетом під подушками у кімнатці сина чи доньки, Новим 2019 роком без олів'є тощо. Продаватися не кличемо, але й чим відповідати на засилля «джинси» – не знаємо.
Важко щось радити. Хіба що посміємо натякнути голові Полтавської обласної організації Незалежної медіа-профспілки України Сергієві Корнієнку, що доводити спілчанську спроможність можна не лише укладанням сумнівних з точки зору практичної ефективності меморандумів https://poltava.to/project/4678/. Даруйте, колеги, але вуха «джинси» з вашого меморандуму видно неозброєним оком.
Дехто ще незалежніший назвав акцію братання 17 грудня перетворенням обласного осередку НПМУ у філію прес-центру Полтавської ОДА. Звісно, таке очорнительство позаспілчанськими колами меморандуму незалежних журналістів з очільниками області можна й проігнорувати. Все ж гадаємо, що на елементарний фаховий аналіз навколишнього світу та дій його непересічних мешканців ще не охоплений НМПУ медійник клюнув би швидше. І валом повалив би до принципової профспілки. Підкидаємо тему.
Декларація колишнього депутата облради від «Фронту змін» і екс-нардепа від «Батьківщини» Валерія Головка за 2017 рік навіть з точки зору вивчення передового бізнесового досвіду мала б зацікавити членів незалежної профспілки. Адже те, що до неї внесене, за словами інсайдера із силових структур (щоправда, кум і цього разу був напідпитку) в Україні легальними методами накопичити неможливо за замовчуванням. Якщо Головкам це вдалося – маємо сінгапурське економічне диво на коломацьких землях. Та перераховувати чужі статки – справа невдячна, бо від заздрощів і луснути можна. Допитливим скидаємо посилання: https://m.znaj.ua/politics/179932-valeriy-golovko...
Лише штришок для незалежної журналістики: «У гаражах сімейства п'ять транспортних засобів: «Ленд Ровер Рендж Ровер», 2014 р.в., «Мерседес-Бенц» V 250, 2015 р.в. і водний гідроцикл «Бомбардир» GTX LTD, 2010 р.в. Дружині належать «Ленд Ровер Рендж Спорт», 2014 р.в. і ВАЗ 211140, 2011 р.в. Загальна вартість тільки двох «Ленд Роверів» - майже три мільйони: 2 млн. 874 тис. 557 грн.».
Отут би кореспондентам від НМПУ і відсіяти примітивні маніпуляції, сім разів переміряти мішки з гречаною вовною, подати контекст та бекґраунд, вислухати коментарі експертів і різонути! Щоб або злостивців заціпило, або. Тепер же, враховуючи укладений меморандум, очікувані декларації наших скоробагатьків і за 2018 рік будуть поза підозрами як жінки Цезаря.
Ми отут на Кобищанах теж, буває, позиціонуємо себе непідкупними. Щонайменше у першій половині дня. Але називатися «незалежними» остерігаємося. Надто відповідально. Адже, якщо обібрався грибом, лізь у кіш.
Вадим Демиденко