Репортаж 49: чиє свято Різдво? Христове
З наближенням томосу, що зафіксованою більшістю українського загалу сприймається як друге пришестя, і наша, зазвичай толерантна до чужого фанатизму, агностична душа рветься до світоглядних диспутів, як голодна курка до проса.
Сайтами прошелестіла новина – Міністерство освіти нарешті скасувало свою попередню і обов'язкову рекомендацію щодо нав'язування першачкам християнської етики у якості програмової дисципліни. Концепція «Нової української школи», що має докорінно змінити освітянські терени у державі і вивести нашу педагогіку до чогось середнього між фінською вседозволеністю і диктатурою вчительства Південно-Східної Азії, впроваджується з 1 вересня. Втішаємось з того, що тепер не доведеться бити горщики з адміністрацією школи, до якої пішов наш першачок. Ми, хоч і не войовничі атеїсти, але не дозволили б засмічувати дитячу tabula rasa дурницями. До школи йдуть за освітою. А зудить комусь доля «священносповідника і преподобномученика» архімандрита Рафаїла із села Єлизарівки – вперед, до недільної школи.
На світлині – уявлення нашого першачка про храм божий. Перепрошуємо за піар творчості онучатка, але, на наш погляд, оцим і має обмежуватися дитяче споглядальне сприйняття дорослих заморочок.
Атож, щодо шкільного предмету переміг (як не дивно, напередодні томосу!) здоровий глузд. Потребує його втручання ще одна гуманітарна сфера.
У переліку офіційних свят, які є в Україні вихідними днями, чотири релігійні дати: католицьке і православне різдво, пасха і трійця. А скажіть-но, кобищанці, оця претензійна вибірковість вам не здається расизмом? Чому мусульманка повинна гнути спину на православного роботодавця на Ід аль-Фітр (Ураза-байрам) чи Ід аль-Адха (Курбан-байрам), закликаючи на себе праведний гнів ще одного єдиного пророка – Мухаммеда? Чому наш світський Кабмін перебирає на себе всевишні чи синодальні повноваження? У часи суцільної глобалізації посилатися на народні традиції якось і не комільфо. За цією синкретичною логікою можна дооб'єднуватись до канонічного злиття Марії з Мокошею.
Невже не очевидно, що мирський указ ніяким чином не вивершить прославлення праведної Анни за її зачаття Пресвятої Богородиці перед єврейським Йом Кіпуром?
До слова, паралельно з Ганнами, 22 грудня вшановується й Ікона Божої Матері «Несподівана Радість». Ревних вірян просимо проминути оцей петитний абзац з елементами богохульства, а ми з цинічними агностиками трохи покепкуємо над собою: якщо для певної частини людства, не знайомою з протизаплідними засобами, та радість і є несподіваною, то слід принаймні пожаліти й ту частину довірливих, для яких та несподіванка чомусь не в радість.
Можливо, хтось воцерковленіший зможе інакше прокоментувати статтю 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова»? Хіба чотири винятково християнські свята не дискримінують «інших» громадян?
Порушуємо, громадяни П.О. Порошенко (гарант) і В.Б. Гройсман (укладач календарних свят), порушуємо.
І чого зовсім не чекали від розумного, як прийнято вважати, Президента, так використання трухлявого слогану про лікувальні властивості церкви у виборчій кампанії. Петре Олексійовичу, ви світською державою рулюєте! За вікнами, і Банкової зокрема, третє тисячоліття, вчені вже ось-ось зведуть докупи усі наявні фундаментальні теорії фізики світу: електромагнетизм, слабке та сильне ядра з гравітацією! Маніпуляції неосвіченими, переляканими громом мізками називаються політиканством.
А загравання з плебсом, зокрема й релігійне, свідчить, крім усього іншого, про слабкість держави. Для деяких держав, незрівнянно могутніших за нашу астенічно-плохеньку неньку, навіть стало фініта ля комедією.
Вадим Демиденко